Пантелеймон Мусієнко

Про Пантелеймона Никифоровича Мусієнка ще за життя говорили як про доброго генія української кераміки. Народився митець у 1905 р. у містечку Ромни теперішньої Сумської області, у родині слюсаря-залізничника. З 1925 р. навчався у Межигірському художньо-керамічному технікумі (викладачі В.Седляр, І.Падалка, П.Іванченко – учні М.Бойчука). Диплом художника кераміки отримав як випускник Київського технологічного інституту кераміки і скла, який було створено у 1929-1930 роках на базі реорганізованого технікуму. Трудова діяльність і становлення майстра розпочались на Харківщині. Випускника столичного вузу було призначено художником і начальником живописного цеху Будянського фаянсового заводу. Турботи начальника живописного цеху, за якими стояли відповідальність за роботу сотні робітників, за різноманітність та якість асортименту, виконання плану, не заважали Пантелеймону залишатись художником, бути вірним своєму покликанню.

Нове життя поставило перед митцями завдання перетворити мистецтво в активну силу по створенню нового суспільства, нової культури. Одним із засобів виховання стала побутова кераміка. З приїздом Мусієнка на заводі розпочався пошук нових виразних засобів розпису фаянсу. Ще студентом П.Мусієнко захопився агітаційними композиціями на посуді. Під час практики на Баранівському фарфоровому заводі 1929 р. виконав розпис круглого блюда. Художник, звернувшись до гротеску та вміло використавши можливості аерографа давати м’які, припорошені фарбою силуети, густота тону яких поступово зменшується, розмістив на блюді алегоричну композицію “Яблучко”: у хвацькому танку – селянин і червоноармієць з балалайкою, за ними спостерігає босяк-безпритульник, внизу - повержений капіталіст, що силкується піднятись.

Того ж року Баранівський завод випустив серію тарілок, прикрашених аерографічними рисунками П.Мусієнка. Героїку радянського життя митець шукав як у буднях соціалістичного будівництва так і в історії громадянської війни. У Будах майстер створює одну з найкращих своїх композицій агітаційної тематики, продемонструвавши уміння використовувати для створення художнього образу різноманітний матеріал і техніку.

“Червона кіннота” - малюнок на круглому блюді. Вихор революції автор передав у стрімкості кінноти. І хоча на блюді зображено лише одного вершника, силует коня, який повторюється декілька разів, створює враження, що кіннотників багато, вони ніби множаться, в композиції вміло використані елементи просторовості, зображення органічно поєднується з формою блюда. Символом грандіозних планів будівництва та стрімких темпів індустріалізації став розпис блюда “Паровоз”.

В оздобленні посуду – і малюнки на конкретні теми з радянського життя, що були багатьом близькими та зрозумілими. У розписі фаянсового блюда, виконаного на початку 1930-х років у Будах – образ молодої колгоспниці, яка доглядає телят. На тарілці з сервізу “Грань”, яку завод випускав ще з дореволюційних часів, виконав розпис “Межигір’я”, відобразивши куточок дорогого серцю краю. В експериментальному порядку блюда з таким розписом впроваджувались в серійне виробництво Будянським заводом.

П.Мусієнко багато зробив для того, щоб фаянс масовий став фаянсом художнім, щоб будянська продукція мала своє обличчя. В оздобленні серійного посуду майстер плідно використовував мотиви української народної кераміки. Це не було сліпе копіювання, а розуміння естетичних засад національної традиції в мистецтві, її переосмислення талановитим професіоналом.

У 1930-і роки роботу на виробництві художник поєднує з викладанням на учбовому комбінаті Укрфарфорфаянсу (заснованому при заводі), де готували кадри для художньої промисловості, займалися науковою розробкою проблем розвитку мистецтва і технології фаянсу . На матеріалах Будянського заводу в 1940 році він разом з Н.Федоровою пише книгу “Техніка художнього оформлення фарфору і фаянсу”.

У повоєнні роки, повернувшись з фронту, митець переїхав до Києва, де створив експериментальну керамічну художню майстерню архітектурного напрямку при Академії архітектури УРСР, яку очолила його соратниця й дружина Н.Федорова. Викладацьку роботу продовжив у Київському театральному інституті ім. Карпенка-Карого. У 1966 році захистив дисертацію кандидата мистецтвознавства за темою “Живопис Ф.Г.Кричевського і творчі особливості його школи”. З 1960-х років - член Спілки художників СРСР.

Протягом 1940 – 1970 років П.Мусієнко проводить багато досліджень з техніки керамічного розпису та історії українського мистецтва, результатом яких стали окремі статті, альбоми, монографії: “Художня кераміка” (1941), “Керамічний живопис” (1947), “Виробництво художньої майоліки” (1948, разом з Н.Федоровою), ”К.Д.Трохименко –народний художник УРСР” (1950), “Іван Гончар” (1952), “Кераміка в архітектурі і будівництві” (1953), “Українське декоративне мистецтво” (1963, разом з П.Жолтовським), “ Ф.Г.Кричевський. Нарис життя і творчості” (1966), “Квіти на сонці” (1967), “Желєзняк О.С.” (1970, з Н.Федоровою), “Сузір’я талантів. Творчість українських радянських художників” (1970), “Подих давнини глибокої. Історико-архітектурний нарис Києва” (1972), “Фотій Красицький” (1975). Також написані окремі статті для т.3-4 “Історії українського мистецтва (1968 – 1970). П.Мусієнко багато публікує у періодичній пресі розвідок не тільки з історії українського мистецтва, а ще й з історії України. Зокрема про І.Сірка, про участь українських козаків у штурмі Дюнкерка, про діяльність Києво-Межигірської фаянсової фабрики та її майстрів.

В колекції МУНДМ зберігаються понад 70 творів, розписаних рукою П.Н.Мусієнка. Серед них: чашки і блюдця від порцелянових сервізів “Флотський” та “Зима”; фаянсові настінні плитки й тарілки з агітаційною тематикою, блюда “Паровоз” і “Межигір’я”; керамічні набори, декоровані фляндрівкою та традиційним рослинним орнаментом.

Антоніна Ферчук

---

	Коментарі:		Надіслати коментар:
	Всього коментарів: 0. Показано 0 коментарів з 0 по 0 Сторінки:

---

Ваше ім'я*:
E-mail:
Коментар* :          3000  знаків
* Поля, обов'язкові для заповнення

На початок