Після смерті Ф. Дарта директором заводу став кріпак Федір Петруня, який навчався майстерності на фабриці під Москвою. З цього часу розпочався випуск фарфорових виробів з відчутним впливом місцевої тематики. Для виготовлення фарфорової маси використовували білу глину, так звану «глухівку», яку видобували поруч, у селі Полошки. Це був кращий у Російській імперії каолін виняткової білизни та бездоганної якості. Художні тенденції, що панували у західноєвропейському мистецтві, не могли не позначитися на продукції Волокитинського фарфорового заводу. Це пояснювалося тим, що більшість виробів відображували смаки перш за все самого А. Міклашевського. Власник підприємства безпосередньо цікавився виробництвом, його турбувало все: якість фарфорової маси, заготівля палива, організація школи для навчання жінок і селянських дітей розпису фарфору; особливу увагу приділяв розширенню асортименту. А. Міклашевський був добре обізнаний з продукцією російських і західноєвропейських виробництв і успішно формував стиль волокитинського фарфору.

Одне з провідних місць у роботі підприємства займали скульптурні вироби. Серед них найбільш цікавим художнім явищем була мала пластика (за термінологією ХІХ ст. – «ляльки»), яка у 1840-1850-х рр. не виготовлялася на інших фарфорових підприємствах України, проте була дуже поширена на приватних заводах Російської імперії. Асортимент скульптурних образів досить різноманітний. Крім малої пластики, це – фігурний посуд (кухлі, маслянки, глечики, флакони), чорнильниці, фарфорова галантерея (бонбоньєрки, туалетні коробочки, люльки), настінні прикраси.      Визнаною візитівкою волокитинського фарфору вважається статуетка «Українка» —дівчина у національному вбранні, парною до якої є фігурка «Козака» з рушницею. Обидві постаті зображені на прямокутному цоколі, позаду них – столик на рокайльній ніжці, яка завершується мушлею. Ймовірно їх використовували як попільницю або сільничку.      Не менш популярними були і парні статуетки «Есмеральда» та «Феб де Шопер», створені за романом В. Гюго «Собор Паризької Богоматері». У портретній галереї фарфорової пластики привертають увагу зображення монархів – англійського короля Карла І, російського імператора Петра І, французького імператора Наполеона Бонапарта, національної героїні Франції – Жанни Д’Арк.		Скульптури «Уральський козак» і «Українка». Приватна колекція

Чорнильниці-шаржі. Сумський обласний художній музей ім. Н.Онацького. Приватна колекція.		Особливу цінність серед скульптурних сюжетно-портретних зображень складають шаржі на відомих осіб, які є окрасою творчого спадку Волокитинського заводу. Переважно це чорнильниці з накривками, серед яких на особливу увагу заслуговує чорнильниця «Бібліофіл» – шарж на французького бібліотекаря-романіста Шарля Нодьє. Скульптурне зображення на іншій чорнильниці – шарж на французького письменника Шарля-Поля де Кока, що представляє фігурку півня з пишним хвостом та великою головою. Ще одна чорнильниця – шарж на відомого французького діяча Армана Марраста, який сидить за столом з пером у руці і пише своє ім'я. Відомо, що зразки для виготовлення цих скульптурних зображень майстри використовували з гравюр карикатуриста Бенжаміна Рубо.

     У першій половині ХІХ ст. на приватних порцелянових підприємствах Російської імперії були розповсюджені пасторальні та галантно-сентиментальні скульптурні зображення. На Волокитинському заводі таку пластику, різноманітну за сюжетами і колористичними рішеннями, виробляли у великій кількості. До них належать «Садівниця», «Юнак на віслюку», «Успіх», «Псіша», а також зображення кавалерів, дам та акторів у театральних костюмах.

Жанна Д’Арк – національна героїня Франції. Приватна колекція		Карл І – король Англії, Шотландії та Ірландії. Приватна колекція

Кавалер у капелюсі. НМУНДМ		Дівчина, яка збирає виноград. Приватна колекція

Есмеральда та Капітан Феб де Шатопер – персонажі роману В.Гюго «Собор Паризької Богоматері». Харківський художній музей і НМУНДМ.

Кавалер та дама у театральних костюмах ХVІІ ст. Державний музей-садиба «Архангельське» (м. Москва)		Скульптури «Псіша». Приватна колекція

«Оголена». Приватна колекція                     Дівчина на цапі. Приватна колекція

     Серед асортименту виробів волокитинського виробництва за своєю чисельністю особливе місце займають вази, флакони, кашпо – різноманітні за формою і розмірами, оздоблені тонуванням і поліхромним розписом. Переважно це мотив букета квітів і зображення птахів, а також жанрові сцені, біблійні сюжети, натюрморти, пейзажі. Крім того вироби прикрашали ліпниною у вигляді маскаронів, лебединих ший, ящірок, драконів, мишей, голів змій, кіз, биків, грон винограду, листя очерету, гілок коралів, фруктів, гірлянд квітів та рокайльного орнаменту із мушлів і завитків.

     Численну групу заводської продукції складав побутовий посуд. Це чайні, кавові, столові сервізи, блюда, глечики, судки, кухлі, стакани, фруктовниці, цукерниці та чайні прибори, які складаються з чайника, грілки і підставки, оздоблені контррельєфним зображенням жанрових сцен, пейзажів або квітковим розписом.

     Значний розділ в асортименті заводу складали предмети для оформлення інтер’єру: свічники, корпуси для камінних годинників, рами для дзеркал, канделябри, люстри, туалетні столики, гачки для завіс та туалетні флакони, коробочки для коштовностей, попільнички у вигляді турецького черевичка. Виготовляли й вироби церковного призначення: обрамлення ікон, паникадила, ставники.

     Окрасою виставки є двоярусна фарфорова люстра значних розмірів, яка знаходилась у кабінеті А. Міклашевського у його волокитинському будинку. Люстра багато оздоблена рельєфним декором у синьому, рожевому, жовтому та білому кольорах із використанням золочення.

     Втім, найбільш складним і дивовижним серед заводських виробів вважався фарфоровий іконостас Покровської церкви у с. Волокитин. У храмі було три іконостаси, відповідно до трьох престолів. Особливо багато був оздоблений головний, двоярусний, який завершувався іконою «Таємна вечеря» і символічними зображеннями «Старого» та «Нового» Завітів у картушах, та вражав своєю масштабністю і високим рівнем виконання. Усі рами на іконах, колони, ікони на царських вратах, скульптурні зображення, архітектурні деталі виготовлені з фарфору і закріплені на дерев'яному каркасі.

     Відміна кріпосного права була однією з основних причин закриття підприємства. Реорганізувати на нових засадах свій завод А. Міклашевському не вдалося й у 1861 році виробництво фарфору на ньому припинилося.

     Вироби Волокитинського фарфорового заводу представляють значну художню цінність. Високий рівень виконання, бездоганна білизна фарфорової маси, витончене ліплення та вишуканий поліхромний розпис свідчать про те, що Волокитинський завод належав до провідних приватних фарфорових підприємств ХІХ століття.