|
Пошук
Усі представлені виставки
|
|
|
На виставці вперше в Києві експонується близько ста виробів зі шкіри, складових традиційного одягу Західних регіонів України: взуття, ремені, сумки, гаманці та інші дрібні вжиткові вироби, які служили доповненням до традиційного вбрання, які зберігаються в колекції Музею архітектури та побуту у Львові.
В умовах натурального господарства обробка шкіри з домашнього ремесла трансформувалась у такі промисли, як чинбарство (первісна обробка сировини); лимарство (виготовлення предметів упряжі); шевство (пошиття вбрання); палітурництво (виготовлення шкіряних оправ) та ін.
Типовим силуетом кожухів центральних областей України є прямий перед і розширена спинка (суцільна чи відрізна в талії), що відповідало дзвоноподібній формі загального комплексу одягу цієї території. А прямолінійні форми одягу жителів Українських Карпат зберегли суцільний, не розширений клинами крій кептарів, кожухів. Серед безрукавних кожушків є давні бойківські «друшляки» і буковинські «цурканки», подовжені і злегка розширені донизу.
|
|
Фрагмент експозиції
|
Шкіряне взуття в західному регіоні України дуже різноманітне. Його поділяють на два види: стягнуте і зшите (за способом виготовлення і з’єднання деталей). До першого виду належать постоли («ходоки», «коріщі», «морщенці»), до другого – чоботи і черевики.
|
Фрагмент експозиції
|
|
Шите взуття у порівнянні із стягнутим характеризується складністю крою, різноманітністю конструктивних елементів. Вибір сировини при пошитті чобіт і черевиків диктувався кількома причинами. Чоботи були мірилом достатку, що відбилося навіть у прислів’ї: «Видно пана по халявах».
Чоботи, пошиті з юхти або кінської шкіри, називалися «шкаповими», а в 20-х – 30-х роках ХХ ст. юхтові чоботи почали поступатися шевровим (тонка, м’яка дублена шкіра кіз, овець) і хромовим («боксовим»).
|
|
На Гуцульщині побутували так звані «рисовані» чоботи, характерною ознакою яких є форма халяв – вузькі, зверху на дві третини футровані, нижня частина м’яка, яка складалася з шести-восьми рядів поперечних складок. У Верховинському районі їх називали «совачки», «насовачки», бо при ношенні такого чобота тверда частина халяви зсувалася на м’яку і лягала на передок. Ці чоботи були гарні, проте не зовсім зручні.
На Закарпатті у 20 – 30-х роках ХХ ст. побутували «фіжми з лібами» та «замочувані чіжми». Святкові рантові чоботи з твердими халявами, які зсувалися на м’яку частину, набули особливого поширення на Закарпатті.
|
Значне поширення на Буковині мали чоботи з козячої шкіри, шили також жіночі комбіновані чоботи – «чорнобривці» – з жовтими закоченими халявами і чорними передами з юхти або хрому.
На Поліссі у 30-х роках ХХ ст. шили чоботи, відомі під назвою «англійки» чи «гольфи». Це гарне святкове взуття міських і сільських жителів. Їх характерними ознаками були: окремо викроєний задник – вищий, ніж в інших кроях, а халява внизу ширша, ніж у верхній частині. Святкові чоботи були поширені і на Покутті. Вони мали подвійну, набрану зі шматочків шкіри, підошву, завужені до низу каблуки, загострені носки, закочені майже вдвоє халяви.
|
|
Постоли святкові Гуцульщина
Постоли святкові c. Сокол, Косівський р-н, Івано-Франківська обл.
|
У перших десятиліттях ХХ ст. на всій території Західної України широко побутували черевики. Здавна їх шили із м’якої (хромової або шаврової шкіри) чорного та темно-вишневого кольорів. При оздобленні використано техніки – вистрочки та вирізування (береги халявок).
На всій території Західної України в перших десятиліттях ХХ ст. широкого побутування по селах набули жіночі черевики з високими защіпами або шнурованими халявками, окремо кроєними гострими носами, на каблуках.
|
Із шевського товару, крім взуття, народні майстри виготовляли ще ремені, сумки, гаманці та інші дрібні вжиткові вироби, які були доповненням до традиційного одягу. Відомо, що пояс – одна з найдавніших частин одягу, він виконував функцію символу роду, переходив з покоління в покоління. Шкіряні пояси в Україні називали ременями, рідше (на Поліссі) – попругами. До виробів з «ременю» належали широкі чоловічі ремені – «череси» – з юхтової підошвової шкіри, вдвоє складеної, прошитої у верхній частині тонким ремінцем. Защіпалися «череси» на п’ять-сім, іноді навіть двадцять пряжок. Ці пояси одягали при важких роботах, у них зберігали гроші, а найчастіше використовували як доповнення до святкового одягу.
Значне поширення мали чоловічі юхтові «тобівки» («табівки») – плоскі сумки на довгому ремені. Давні тобівки були прямокутної форми: одні декоровані способом тиснення по шкірі і металевими накладками, інші суцільно інкрустовані металевими ґудзиками. Із зміною прямокутних тобівок на півкруглі їх оздоблення металом суттєво змінилося. Лінійний орнамент виступав півкругом з основним акцентом на центр, і всю поверхню виробу декорували опуклими кружечками («бобриками»).
|
|
|
На Прикарпатті та Поліссі з тонкої юхти виготовляли калитки, які мали форму невеличкої торбинки, стягненої у верхній частині ремінцем. На Гуцульщині такі калитки-«мошонки» багато оздоблювали китицями, поверхня кришки була вкрита тонким карбованим листовим металом.
У побуті гуцулів, особливо пастухів, у ХІХ ст. були відомі мішки з козячої шкіри, так звані «бордюри» для зберігання сиру, м’яса, борошна.
Характеристика шкіряних виробів західноукраїнських земель була б неповною без аналізу їх художньо-естетичних цінностей. Тут спостерігається значна стабільність і традиційність. Характерною особливістю орнаментальних елементів на ременях і шкіряних торбинах є строга симетрія, ритм, стриманість у доборі технічних засобів і кольорів. Народні майстри глибоко розуміли органічний зв'язок орнаменту з формою. Вироблені протягом століть художні принципи оздоблення шкіряних виробів і сьогодні не втратились своєї естетичної вартості і є невичерпним джерелом для творчих пошуків.
На відкритті виставки
Content-type: text/html
CGI Error
CGI Error
Cannot open file 'msid_DB': No such file or directory
|
|