Початок ->Виставки ->Виставка шкіряних виробів

Виставка шкіряних виробів із колекції Музею народної архітектури та побуту у Львові.

Пошук


Усі представлені виставки

     

     

     На виставці вперше в Києві експонується близько ста виробів зі шкіри, складових традиційного одягу Західних регіонів України: взуття, ремені, сумки, гаманці та інші дрібні вжиткові вироби, які служили доповненням до традиційного вбрання, які зберігаються в колекції Музею архітектури та побуту у Львові.

     В умовах натурального господарства обробка шкіри з домашнього ремесла трансформувалась у такі промисли, як чинбарство (первісна обробка сировини); лимарство (виготовлення предметів упряжі); шевство (пошиття вбрання); палітурництво (виготовлення шкіряних оправ) та ін.

     Типовим силуетом кожухів центральних областей України є прямий перед і розширена спинка (суцільна чи відрізна в талії), що відповідало дзвоноподібній формі загального комплексу одягу цієї території. А прямолінійні форми одягу жителів Українських Карпат зберегли суцільний, не розширений клинами крій кептарів, кожухів. Серед безрукавних кожушків є давні бойківські «друшляки» і буковинські «цурканки», подовжені і злегка розширені донизу.

Натисніть, щоб одержати збільшене зображення.

Фрагмент експозиції

     Шкіряне взуття в західному регіоні України дуже різноманітне. Його поділяють на два види: стягнуте і зшите (за способом виготовлення і з’єднання деталей). До першого виду належать постоли («ходоки», «коріщі», «морщенці»), до другого – чоботи і черевики.

Натисніть, щоб одержати збільшене зображення.

Фрагмент експозиції
 

     Шите взуття у порівнянні із стягнутим характеризується складністю крою, різноманітністю конструктивних елементів. Вибір сировини при пошитті чобіт і черевиків диктувався кількома причинами. Чоботи були мірилом достатку, що відбилося навіть у прислів’ї: «Видно пана по халявах».

     Чоботи, пошиті з юхти або кінської шкіри, називалися «шкаповими», а в 20-х – 30-х роках ХХ ст. юхтові чоботи почали поступатися шевровим (тонка, м’яка дублена шкіра кіз, овець) і хромовим («боксовим»).

Натисніть, щоб одержати збільшене зображення. Натисніть, щоб одержати збільшене зображення.

(фрагмент).

Кожух жіночий короткий.
с. Дилятин, Надвірнянський р-н, Івано-Франківська обл.       

Натисніть, щоб одержати збільшене зображення.

“Піхтар – китар”
с. Чорна Тиса, Рахівський р-н, Закарпатська обл.


“Полька з тхорами” весільна
c. Драгинці, Кіцьманський р-н, Чернівецька обл.    


Натисніть, щоб одержати збільшене зображення.


     На Гуцульщині побутували так звані «рисовані» чоботи, характерною ознакою яких є форма халяв – вузькі, зверху на дві третини футровані, нижня частина м’яка, яка складалася з шести-восьми рядів поперечних складок. У Верховинському районі їх називали «совачки», «насовачки», бо при ношенні такого чобота тверда частина халяви зсувалася на м’яку і лягала на передок. Ці чоботи були гарні, проте не зовсім зручні.

     На Закарпатті у 20 – 30-х роках ХХ ст. побутували «фіжми з лібами» та «замочувані чіжми». Святкові рантові чоботи з твердими халявами, які зсувалися на м’яку частину, набули особливого поширення на Закарпатті.

     Значне поширення на Буковині мали чоботи з козячої шкіри, шили також жіночі комбіновані чоботи – «чорнобривці» – з жовтими закоченими халявами і чорними передами з юхти або хрому.

     На Поліссі у 30-х роках ХХ ст. шили чоботи, відомі під назвою «англійки» чи «гольфи». Це гарне святкове взуття міських і сільських жителів. Їх характерними ознаками були: окремо викроєний задник – вищий, ніж в інших кроях, а халява внизу ширша, ніж у верхній частині. Святкові чоботи були поширені і на Покутті. Вони мали подвійну, набрану зі шматочків шкіри, підошву, завужені до низу каблуки, загострені носки, закочені майже вдвоє халяви.

Натисніть, щоб одержати збільшене зображення.

Постоли святкові
Гуцульщина
Постоли святкові
c. Сокол, Косівський р-н, Івано-Франківська обл.

     У перших десятиліттях ХХ ст. на всій території Західної України широко побутували черевики. Здавна їх шили із м’якої (хромової або шаврової шкіри) чорного та темно-вишневого кольорів. При оздобленні використано техніки – вистрочки та вирізування (береги халявок).

Натисніть, щоб одержати збільшене зображення.

Чоботи жіночі “рисовані”
c. Замагора, Верховинський р-н, Івано-Франківська обл.

Натисніть, щоб одержати збільшене зображення.

Черевики.
c. Тисівці, Сторожинецький р-н, Чернівецька обл.

     На всій території Західної України в перших десятиліттях ХХ ст. широкого побутування по селах набули жіночі черевики з високими защіпами або шнурованими халявками, окремо кроєними гострими носами, на каблуках.

     Із шевського товару, крім взуття, народні майстри виготовляли ще ремені, сумки, гаманці та інші дрібні вжиткові вироби, які були доповненням до традиційного одягу. Відомо, що пояс – одна з найдавніших частин одягу, він виконував функцію символу роду, переходив з покоління в покоління. Шкіряні пояси в Україні називали ременями, рідше (на Поліссі) – попругами. До виробів з «ременю» належали широкі чоловічі ремені – «череси» – з юхтової підошвової шкіри, вдвоє складеної, прошитої у верхній частині тонким ремінцем. Защіпалися «череси» на п’ять-сім, іноді навіть двадцять пряжок. Ці пояси одягали при важких роботах, у них зберігали гроші, а найчастіше використовували як доповнення до святкового одягу.

     Значне поширення мали чоловічі юхтові «тобівки» («табівки») – плоскі сумки на довгому ремені. Давні тобівки були прямокутної форми: одні декоровані способом тиснення по шкірі і металевими накладками, інші суцільно інкрустовані металевими ґудзиками. Із зміною прямокутних тобівок на півкруглі їх оздоблення металом суттєво змінилося. Лінійний орнамент виступав півкругом з основним акцентом на центр, і всю поверхню виробу декорували опуклими кружечками («бобриками»).

Натисніть, щоб одержати збільшене зображення.


     На Прикарпатті та Поліссі з тонкої юхти виготовляли калитки, які мали форму невеличкої торбинки, стягненої у верхній частині ремінцем. На Гуцульщині такі калитки-«мошонки» багато оздоблювали китицями, поверхня кришки була вкрита тонким карбованим листовим металом.

Натисніть, щоб одержати збільшене зображення.

Тобівка “бакунова” с. Бабин, Косівський р-н, Івано-Франківська обл.
с. Бабин, Косівський р-н, Івано-Франківська обл.

Натисніть, щоб одержати збільшене зображення.

Мешти панські святкові
1905 р., м. Львів

     У побуті гуцулів, особливо пастухів, у ХІХ ст. були відомі мішки з козячої шкіри, так звані «бордюри» для зберігання сиру, м’яса, борошна.

     Характеристика шкіряних виробів західноукраїнських земель була б неповною без аналізу їх художньо-естетичних цінностей. Тут спостерігається значна стабільність і традиційність. Характерною особливістю орнаментальних елементів на ременях і шкіряних торбинах є строга симетрія, ритм, стриманість у доборі технічних засобів і кольорів. Народні майстри глибоко розуміли органічний зв'язок орнаменту з формою. Вироблені протягом століть художні принципи оздоблення шкіряних виробів і сьогодні не втратились своєї естетичної вартості і є невичерпним джерелом для творчих пошуків.

На відкритті виставки

Натисніть, щоб одержати збільшене зображення.

Натисніть, щоб одержати збільшене зображення.

Натисніть, щоб одержати збільшене зображення.

Натисніть, щоб одержати збільшене зображення.

Натисніть, щоб одержати збільшене зображення.


     

      Content-type: text/html CGI Error

CGI Error

Cannot open file 'msid_DB': No such file or directory


 

На початок





Початок ->Виставки ->Виставка шкіряних виробів


© 2011 Національний музей українського народного декоративного мистецтва. Умови використання матеріалів