Розширена експозиція творів знаного народного майстра художнього різьблення по дереву Антона Гнатовича Штепи (1903 – 2005), що відкрилась у залах Національного музею українського народного декоративного мистецтва, присвячується 110-річчю з дня його народження.

     З’явився на світ Антон Штепа у мальовничому поліському селі Сваричівка на Чернігівщині в родині, у якій з діда-прадіда займалися виготовленням виробів з деревини. Саме цю майстерність успадкував А. Г. Штепа. Він мав не лише вправні руки, а й багату фантазію: був винахідником у галузі техніки, власноруч виготовляв різні музичні інструменти та сам грав на них. Природа обдарувала його акторськими здібностями. Але найбільш яскраво його талант виявився в образотворчому та декоративно-ужитковому мистецтві, хоч і почав займатися художнім різьбленням коли йому було вже понад 60 років. Проте встиг залишити по собі вагомий мистецький спадок, який приніс народному майстру визнання не тільки в Україні, а й за її межами.

     Особливої уваги заслуговує його скульптурна пластика – багатофігурні жанрові композиції, портретні зображення національних героїв, класиків української літератури. Найбільше він захоплювався шевченкіаною. Твори з цієї тематики плануємо в наступному році показати на виставці до 200-річчя з дня народження поета.

     Антон Гнатович ніколи не копіював натуру, не робив попередніх ескізів. Уяву про майбутню композицію тримав у голові та серці. Задум твору втілював у матеріалі за допомогою спеціальних інстументів: брав шмат деревини та починав ніби прибирати зайві частини. На перший план виступало загальне рішення композиції, що була як правило позбавлена симетрії, в той же час майстер приділяв увагу окремим деталям, наприкла, жестикуляції героїв. Якщо в одних скульптурах бачимо узагальненість образу, то в іншіх композиціях – деяку деталізацію та оповідність. Обдарованого різьбаря відрізняє також висока майстерність не лише у побудові композицій, а й у володінні улюбленим матеріалом – деревиною різних порід.

     Ранні твори – «Поцілунок матері» (1946), «Гуцулка з бесагами» (1948), «Гуцул із сокирою» (1948), «Іду в партизани» (1948) та інші, позначені реалістичністю зображень, емоційним піднесенням, що стало притаманним художньому почерку В. І. Свиди. І хоча він працював також і з глиною (теракота, майоліка, фарфор) та гіпсом, дерево назавжди залишилося для нього найважливішим матеріалом, в якому скульптор втілював свої мрії.