Згадується хрест 1893 року серед речей Свято-Володимирського братства у Володимирі Волинському, більша частина яких невдовзі потрапила до Волинського єпархіального давньосховища у Житомирі та разом із його збірками у 1914 р. у зв’язку з наближенням лінії фронту під час Першої світової війни була евакуйована до Харкова. Пізніше ці речі перебували у Музеї українського мистецтва м. Харкова, а в період Другої світової війни більшість творів безслідно зникла. У 1945 р. Комітет у справах мистецтв придбав хрест у декотрого Александрова й передав до Київського державного музею українського мистецтва. 1956 року твір надійшов до філії вищезгаданого музею, перетвореної 1964 р. на Державний (нині – Національний) музей українського народного декоративного мистецтва.
Хрест згадує і М. І. Петров в «Альбоме достопримечательностей церковно-археологического музея при имп. Киевской духовной академии» (К., 1915). Там зберігалися його фотознімки, які й були опубліковані в альбомі. Нині хрест досліджений, описаний та опублікований у збірниках наукових праць (Білоус Л., Пуцко В. Хрест Ларіона Іваницького // 100 років колекції Державного музею українського народного декоративного мистецтва. – К., 2002; Вони ж: Різьблений хрест Ларіона Іваницького // Сакральне мистецтво Волині. – Луцьк, 2002). Посилання на ці матеріали містяться у численних публікаціях. Нині хрест згадується у багатьох наукових статтях, присвячених колекції музею.
До музейного зібрання хрест надійшов у пошкодженому вигляді: було втрачено рамено середньої поперечини. 1999 року пам’ятку було реставровано.
У первісному вигляді хрест, ймовірно, був шестикінцевим. Восьмикінцевого типу він набув 1576 року, коли й було виконано срібну оправу. З середини ХVІ ст. почали надавати перевагу саме восьмикінцевим хрестам. З цією метою й було додано верхню поперечину. Власне сам хрест може бути виготовлений значно раніше 1576 року.
Хрест виконано з кипарисового дерева, тверда текстура якого дозволяє створювати різьблені багатофігурні композиції з чіткими лініями і тонкою проробкою деталей. Висота – 44 см, довжина середньої поперечини – 15 см. Нижній торець восьмигранним «барабаном» з’єднаний з гранчастою основою, що являє собою кут зі скошеними кутами, та восьмигранною ручкою. Різьблені зображення на хресті розподіляються таким чином: на чільному боці – Вознесіння [втрачені: св. Василій Великий (?), В’їзд до Єрусалима], Розп’яття, Зішестя в пекло, св. Миколай, Успіня, св. Григорій Богослов, св. Іоанн Златоуст, Покрова; на зворотному боці – Преображення, св. Микита, Введення Богородиці, Хрещення [втрачені: Запевнення апостола Фоми(?), невідомий святий], Різдво Христове, св. Параскева, св. Феодосія, Богоматір Одигітрія.
Основу хреста прикрашають вирізьблені символи євангелістів: Матвея (ангел), Марка (лев), Луки (тілець), Іоанна (орел), котрі наполовину виникають з небесної сфери, тримаючи у руках (лапах і лапках) книгу.
Щодо загальної характеристики стилю різьблення хреста, то слід визнати поєднання безперечної професійної майстерності з тенденцією до спрощення моделей, властивою різьбярам, котрі не належали до великих художніх осередків, де існували традиції високого академічного мистецтва. Манеру різьбяра характеризує схематизація, притаманна народній мистецькій традиції. Різьбяр старанно відтворив слов’янські написи («Микита», «Рожество»), тим самим довівши, що він був на Волині місцевою людиною. Отже, хрест є невід’ємною приналежністю волинської місцевої спадщини, бо пов’язаний із цим регіоном історично.
Напрестольний дерев’яний хрест Ларіона Іваницького на сьогодні є найбільш раннім з усіх досі відомих українських різьблених хрестів і найбільш ранньою датованою пам’яткою в колекції Національного музею українського народного декоративного мистецтва.