Найдавніші писемні джерела про українське скло належать до XV–XVI ст., в яких невеликі кустарні підприємства з виготовлення скляних виробів називали гутами. Назва «гута» – німецького походження і означає споруду, в якій міститься скловарна піч. Ця назва побутувала в багатьох країнах Європи, тому і скло, яке виробляли в таких майстернях, називали гутним. Таким чином, вироби, виготовлені з гарячої скломаси безпосередньо біля скловарної печі варто називати гутними.

      В Україні склярство виникло на зламі Х–ХІ ст. і його розвиток тісно пов’язаний з розквітом культури Київської Русі, яка в цей час стала однією з найрозвиненіших держав Європи. Тісні зв'язки з Візантією сприяли виробництву і розвитку скла. Склоробні майстерні розташовувалися біля фортечних мурів міста, в них виробляли смальти для настінних мозаїк та підлоги храмів, скляні прикраси: браслети і персні, віконне скло та посуд, який оздоблювали хвилястими джгутами та спіралеподібними нитками з тонкого скляного дроту. Орнаментика, дуже близька до давньоруської, увійшла в основу українського скляного ремесла. Умови для зародження склоробства були досить сприятливі. У Київській державі будувалося багато християнських храмів з мозаїчним оздобленням, що спонукало розвиток скляного виробництва. Підтверженням щодо існування місцевого склярства свідчать археологічні розкопки, під час яких були знайдені склоробні майстерні з фрагментами різнокольорового скла, а також залишки смальти. Мозаїки, які прикрашають храм Софіївського собору в Києві, є красномовним доказом цьому.

      Скло – це сплав піску, соди (або вапна) та поташу. Скломасу варили в спеціальних печах у глиняних горщиках з температурою плавлення 1200-1400°. На початку виробництва створювали скляні предмети, застосовуючи такі способи виготовлення: розкатування, накручування, витягування та ліплення за допомогою металевих інструментів. Згодом навчилися формувати вироби довільно видувним способом, який якнайкраще виявляє природні якості матеріалу. Майстер був одночасно і ремісником, і творцем художньої форми.

      Гути XVI–XVII ст. випускали два основні види продукції – віконне скло та посуд. Найбільш поширеними видами посуду були пляшки, дзбани, баклаги, склянки, келихи та чарки. Скляні вироби в основному мали зеленкуватий колір, але були й жовтувато-зеленого, брунатного, синього, фіолетового, жовтого кольорів. Форми скляних предметів та оздоблення визначалися їхнім призначенням. До найбільш давніх скляних виробів музейної колекції належать склянка для пиття з хвилястим денцем, невеличкий каламар зі світло-зеленого скла, аптечне начиння, куляста лампадка з трьома вушками, які датуються XVI–XVII ст.

      Розквіт мистецтва гутного скла припадає на XVIІІ–XIХ ст. Підвищується технічний рівень та якість продукції, розширюється асортимент Поширеним видом посуду в цей час були пляшки різних форм і розмірів. Окрему групу становлять чотиригранні пляшки-штофи для зберігання та перевезення різноманітних напоїв у дорожніх скриньках – погрібцях. Для рідини використовували дзбанки, глечики, карафки, які оздоблювали, як і штофи, розписом, гравіруванням, різьбленням. Виготовляли на гутах скляниці жартівливого характеру, коли в середині форми розміщували фігурку скляного ведмедика або пташки, що свідчить про художню фантазію та високий технічний рівень майстрів.

      До похідного дорожнього посуду належать баклаги та фляги, які мають плескату форму з невеликою шийкою. Деякі посудини є дводільними, тобто їх використовували для кількох напоїв, інколи вони мали дві маленькі петельки, через які протягували ремінець і носили їх, одягаючи через плече.

      У великій кількості виготовляли барильця різних розмірів, форма яких походить від дерев'яної діжки. Оздоблювали їх гладкими або гофрованими обручами, скляними нитками. Для зберігання сипких і рідких речовин користувалися великими скляними посудинами: мисками, тазами, бутлями-тиквами та суліями. У більшості випадків такий посуд був без оздоблення, тобто ординарний, але випускали продукцію, декоровану розписом, який тісно пов'язаний з традиціями народного мистецтва. Це дзбанки та штофи з зеленого, рідше безбарвного або фіолетового скла. Розписували скло олійними фарбами і емалями, останні закріплювали додатковим випалом. Найбільш поширеним був поліхромний квітково-рослинний орнамент, зразком якого є дзбанок із зображенням розгалуженої, плавно вигнутої стеблини з великою червоною квіткою. Серед анімалістичних зображень найбільш розповсюдженим було зображення птаха на довгих ногах (журавля), яке розміщене на двох широких гранях штофа, в той час як вузькі грані прикрашені гілкою з квітами або ягідками. У колекції музею аналогічних штофів чотири, один з них датований 1796 роком. Така продукція користувалася великим попитом і була розрахована на демократичні верстви населення.

      На початку XVIII ст. стиль бароко набув повного звучання в українському декоративному мистецтві, що позначилось і на скляних зразках, хоча перші прояви цього стилю з'явилися ще в XVII ст. У цей час для декорування скляних виробів стали застосовувати гравірування, різьблення, гранування, які вже широко використовували в Богемії, а згодом і в Росії. Спосіб нанесення декору відрізняється, але в той же час походить від одного й того ж технічного прийому – механічного зняття частини поверхні виробу.

      У поміщицькому і шляхетському побуті стали замовляти коштовний посуд, оздоблений згаданими техніками з зображеннями портретів, вензелів, гербів. Значна кількість скляних предметів прикрашена вишуканим квітково-рослинним або рослинно-геометризованим орнаментом. Для святкового столу виготовляли штофи, дзбанки, кубки, келихи, склянки з безбарвного скла, яке стало перехідним етапом до свинцевого кришталю, рідше використовували кольорове. У колекції музею є унікальний кубок з накривкою, який належав князю Михайлу Сервацію Корибуту-Вишневецькому з зображеннями монограмми і родинного герба. Серед посуду для пиття цього періоду представлено чарки та келихи, прикрашені гравірованим орнаментом, ажурною сіткою або спірально закрученими скляними нитками. Циліндричної форми кухлі використовували для пива та меду. Деякі з них з двома асиметрично розміщеними ручками, вірогідно, мали ритуальне призначення. Серед широкого асортименту скляного начиння були поширені чайниці (для зберігання сухого чаю), вазони для квітів, ажурні вазочки-кошики, цукорниці, чорнильниці, порохівниці і навіть скляні ступки з товкачем, качалки для розкачування тіста.

      У невеликій кількості представлені освітлювальні прилади: свічники, каганці, лампи та скляна люстра. Виготовляли в майстернях предмети сакрального призначення: лампади різних розмірів та кольорів, великодні яйця.

      Цікавим явищем в українському народному мистецтві є скляний фігурний посуд, унікальним зібранням якого володіє музей. Це пляшки у вигляді ведмедиків, баранців, пташок, виготовлених зі скла різних кольорів з пластичним оздобленням. Найбільшу групу серед фігурного посуду становлять посудини-ведмеді, особливо поширені серед населення. Тулуб ведмедя має циліндричну форму пляшки з пластичними формами, що нагадують реальну тварину. Оздоблювали такий посуд гофрованими скляними стрічками або поліхромним розписом. Досить часто цей посуд використовували під час різних урочистих подій, зокрема сільського весілля, хрестин, релігійних свят. Крім фігурного посуду, який поєднував у собі утилітарну функцію з декоративними якостями, виготовляли предмети, в яких перевага надавалася скульптурному трактуванню. У нашій колекції є ведмедики, баранці, різноманітні пташки, зайчики, коник, черепаха, які використовували як прикрасу інтер'єру.

      У середині ХІХ ст. гутам ставало дедалі важче конкурувати зі скляними заводами, на яких вводилося механізоване технічне оснащення. Крім того, скасування кріпосного права призвело до втрати робочої сили на гутах. Усе це спричинило занепад гутництва, але це мистецтво не зникло назавжди.

      У середині ХХ ст. відбувається поступове відродження скляного виробництва насамперед на Львівщині. Саме тут відновилося старовинне мистецтво гутного скла, відбулася реконструкція старих скляних заводів, з’явилися нові підприємства. Особливе місце займає діяльність Петра Семененка (1918–1974), який багато зробив для становлення гутництва як виду прикладного мистецтва. Майстер працював на невеликих скляних заводах у селах Ходовичі, Пісочне, в Миколаєві Львівської області, а згодом на скляних підприємствах Львова. Невелика збірка його творів зберігається в музеї. Це вазочки-кошики, графини, фігурний посуд.

      У 1962 р. було організовано Львівську експериментальну кераміко-скульптурну фабрику з цехом гутного художнього скла. Тривалий час на фабриці працював талановитий майстер-склодув Мечислав Павловський (1921–1989), який досконало володів багатьма видами гутної роботи: видував посуд, створював фігурні вироби, ліпив скульптуру. Поряд з творами, що продовжують традиції українського гутництва, є й такі, в яких майстер творчо експериментував, розробляв нові технічні прийоми в декоруванні скла, відновлював старі, зокрема техніку філіграні – так званої венеціанської нитки. Він виховав цілу плеяду талановитих майстрів – П. Думича, Я. Мацієвського, В. Драчука та інших.

      Петро Думич (1935–2009) виготовляв ужитковий посуд та анімалістичну скульптуру у вигляді баранців, левів, ведмедів. Одним із перших серед львівських склярів майстер почав працювати над створенням свічників. В оздобленні гутних виробів художник віддавав перевагу скляним ниткам та кольоровим плямам.

      В асортименті виробів Ярослава Мацієвського (1935 р.н.) переважають свічники, вази, баклаги та фігурний посуд, який має форми ведмедів, зубрів, баранців і риб.

      Василь Драчук (1933 р.н.) – майстер анімалістичної скульптури. В його доробку різноманітні за формами леви, тури, коні, козлики, баранці.

      Олексій Гера та Богдан Валько – члени бригади, яка обслуговувала експериментальну дільницю цеху гутного скла Львівської кераміко-скульптурної фабрики. Майстри-склодуви сприяли втіленню задумів у реальні твори художників не тільки України, а й Росії, Білорусі, країн Прибалтики. Створювали вони і власні роботи, позначені високим рівнем виконання.

      У колекції музею творчість Олексія Гери (1934–2006) представлено наборами штофів, куманців, ваз, фігурного посуду, сувенірів, виконаних з кольорового та безбарвного скла.

      Високий професіоналізм Богдана Валька (1934–2006) був спрямований на розкриття художніх можливостей гутного скла. Улюбленим оздобленням його скляних виробів були кольорова нитка, кракле, повітряні пухирці. До визначних творів майстра належать набори «Вечірній», «Старий Львів», декоративні кубки «До свята», «Гетьманські».

      Серед молодшого покоління митців гутного скла цікавою є творчість подружжя Романни Гудими-Білоус (1954 р.н.) та Василя Білоуса (1955 р.н.). В оздобленні виробів художники використовують як традиційні для українського гутництва прийоми декорування, так і авторські техніки. Особливе місце в їхньому творчому доробку займає декорування виробів у техніці філіграні, секрет якої В. Білоус успадкував від славетного майстра художнього скла Мечислава Павловського. У музеї представлена композиція «Венеція» з безбарвного скла, оздоблена мереживом венеціанської нитки золотисто-брунатних кольорів.

      Чимало майстрів отримали вищу освіту у Львівському державному інституті декоративного та прикладного мистецтва (нині Львівська національна академія мистецтв). Серед них Франц Черняк (1938 р.н.), який очолював творчий колектив Львівської експериментальної кераміко-скульптурної фабрики. Йому властивий безперервний творчий пошук, неординарне поєднання кольорів, цікаві, іноді несподівані асоціації. Так, у композиції «Орбіта» художник застосував різні матеріали: скло та граніт, у композиції «Писанки» – різні техніки оздоблення: кракле та міллєфіорі, в композиції «Горох» – поєднання різних кольорів: насиченого синього з ледь зеленкуватим і безбарвним.

      До когорти професійних митців художнього скла належать також М. Тарнавський, Є. Шимоняк-Косаковська.

      Для досвідченого майстра Мар’яна Тарнавського (1931–2006) жанр скульптури став провідним напрямом у творчості. Його баранці, леви, пташки, козлики, їжачки, кунички та зайчики виглядають надзвичайно пластичними та життєрадісними. Оригінальністю задуму відзначаються набори для лікеру «Райдуга» та «Ялинка», виготовлені у формі графина з наліпами-гачками, на яких кріпляться мініатюрні різнокольорові кухлики. Цікавим рішенням вирізняється композиція «Квітуче поле» із скла насичених яскравих кольорів.

      Євгенія Шимоняк-Косаковська (1942 р.н.) – одна з небагатьох жінок-склярів, яка є і автором, і виконавцем своїх творів. Це художниця-експериментатор, яка винайшла власний метод у декоруванні скла – створення у гарячому стані живописних і жанрових зображень всередині об’єму гутних виробів. Це вази «У тій хатині край села…», «Карпати, Карпати», «Натюрморт».

      Належне місце в колекції музею посідають твори Йосипа Гулянського (1925–1985), Романа Жука (1929–2004), Івана Чуби (1945 р.н.), Івана Чабана (1935–1997), які також працювали на Львівській кераміко-скульптурній фабриці. З творами цих майстрів можна ознайомитися в залах музею.

      Другим підприємством у Галичині було Львівське скляне виробниче об’єднання «Райдуга», головним художником якого тривалий час був Роман Шах (1924–2005). В експозиції музею представлений його набір декоративних ваз, виконаних з безбарвного та зеленкуватого кришталю, оздобленого алмазним грануванням. З ініціативи Віталія Гінзбурга (1938–2006) на цьому ж підприємстві в 1961 році було організовано виготовлення мініатюрної скульптури зі склодроту. Це зображення звірів, птахів, риб, казкових персонажів, предметів сувенірного призначення, які випускалися великими тиражами впродовж багатьох років. Але найбільшу цінність становлять його авторські вироби, виготовлені в обмеженій кількості, часом в одному-двох примірниках, серед них композиції «Чортова гута», «Скоморохи», «Склодуви». Досконало володіючи технологією, митець створював оригінальні об’ємно-просторові композиції у техніці вільного формування безпосередньо біля скловарної печі. Це композиції «Інші», «Джерело», «Скло».

      У колекції музею представлені й твори інших художників цього підприємства – Олега Богуславського (1932–2004), Лідії Вихаревої (1936 р.н.), Це комплекти для лікеру, варення, набори келихів, ваз, виконані з безбарвного кришталю або напівтонового скла. Творчість Олександра Ласовського (1940 р.н.) представлена в експозиції музею композицією із безбарвного кришталю «Зимові вечори».

      У музеї зберігається невелика колекція творів художників Стрийського склозаводу, що спеціалізувався на виготовленні виробів з накладного скла. Григорій Паламар (1929 р.н.) – бездоганний майстер цієї досить складної техніки обробки скла. У композиції «Сивина століть» художник відтворив стародавні архітектурні пам’ятки у вигляді різновисоких вазових форм з банеподібними завершеннями. Яскраві червоні і сині набори ваз «Морські», «Літо», «Ранок» художника Ярослава Кітели (1944 р.н.) оздоблені алмазним грануванням.

      Високою професійною майстерністю, довершеністю форм і багатобарвною палітрою кольорів позначені твори львівських художників: Зіновії Масляк (1925–1984) композиція «Чорнобривці»; Богдана Галицького (1939–2003) «Сині штофи»; спадкового скляра Ігоря Мацієвського (1947 р.н.) скульптура «Танок»; набір келихів «Св'яткові» В'ячеслава Зими (1953 р.н.). Особливої уваги заслуговують твори Андрія Бокотея (1938 р. н.) – ініціатора проведення Міжнародних симпозіумів гутного скла у Львові. В експозиції музею представлена його композиція «Забавка для дорослих», яка відрізняється віртуозним виконанням і самобутністю задуму. Серед українських склярів аналогів творам цього художника немає. Поодинокими творами представлені в музеї художники А. Курило, О. Звір, Р. Дмитрик, Н. Петруніна, О. Янковський.

      Другим значним осередком скляного виробництва був Київський завод художнього скла одне з провідних підприємств України. Склярі, які працювали на заводі, творчо використовували традиції українського гутництва. Асортимент виробів був досить різноманітний – це чарки, келихи, кухлі, набори для води та квасу, комплекти для ягід, варення, морозива, різні за формою вази, туалетні набори, сувенірні та подарункові вироби. Значна увага надавалася створенню декоративних, а також виставкових предметів. Вироби продукували з безбарвного, напівтонового скла яскравих інтенсивних кольорів, а також кришталю. Оздоблювали їх різьбленням, грануванням, гравіруванням. Але і в заводському виробництві перевагу надавали кольоровому склу та гутним способам декорування.

      Великий вклад у відродження та утвердження традицій українського гутного скла на Київському заводі художнього скла зробили П. Аверков та А. Зельдич. Павло Аверков (1924–1986) був першим головним художником цього підприємства. Йому належать різноманітні набори, вази, блюда, келихи, виконані з кольорового та безбарвного кришталю, оздоблені ліпленням або різьбленням. Застосовував художник і складну техніку травлення.

      Індивідуальним творчим почерком вирізняються роботи Асі Зельдич (1928–2008). У своїх творах художниця органічно поєднувала сучасні та національні традиції. Скляні вироби вона оздоблювала кольоровими смугами або ліпним декором.

      Упродовж багатьох років творчий колектив заводу очолював Іван Зарицький (1929–2009), який досконало володів багатьма технологічними та художніми особливостями гутної обробки скла, різноманітними можливостями алмазного гранування та матового гравірування. Про це свідчать його чудові композиції «Зимовий етюд», «Весна», «Лісова казка», вази «Дніпровські», «Осіння негода», а також набори для напоїв «Гуцул», «Одарка», «Карась», «Оксана», виконані у найкращих традиціях українського фігурного посуду.

      Одним з провідних художників заводу була Лідія Митяєва (1923–1996), яка, використовуючи кольорове скло і безбарвний кришталь, створювала предмети утилітарного призначення та комозиції образно-асоціативного змісту. Це набори ваз «Прибій», «Світанок», «Мрія», «Листопад», «Квітуча ніч», набори «Львівський», «Кришталевий», блюда «Осінь», «Мати». У композиції «Сон» завдяки різним відтінкам бузкового та жовтого кольорів та класичній формі ваз, художниця створила образ перших весняних квітів.

      Широкий діапазон творчих пошуків Івана Аполлонова (1930 - 2018). Художник звертається до форм живої природи, до народних традицій. Найбільш вдалими творами є ваза «Півень», набори «Ведмедик», «Адам і Єва». Значне місце у творчому доробку митця посідає Шевченківська тематика – це кришталеві тарелі «Кобзар», «Реве та стогне Дніпр широкий…». І. Аполлонов – один з небагатьох художників, який у своїх творах використовував живопис на склі – традиційний для українського гутництва засіб декорування виробів. У композиції «Барвисті птахи» скляні об’єми-штофи оздоблені яскравим розписом із зображенням птахів серед гілок і квітів. Оригінальністю художнього вирішення відзначаються його композиції «Ранок Київської Русі», «Верби», «На рідних луках».

      До плеяди видатних київських склярів належить Світлана Голембовська (1927 - 2017) – художниця ліричного складу душі і тонкого смаку. Вона створила вишукані, довершені за формами скляні вироби як ужиткового, так і декоративного призначення. Це набори «Вечір», «Літо», «Колобок», «Курочка ряба», «Червоні маки», «Весільний», декоративні композиції «Весна 1945 року», «Колібрі», «Цвітіння», «Квітка папороті». Оригінальністю художнього вирішення, тонким відчуттям кольору позначена композиція «Бонсай». Це невеликі за розмірами, дивовижно вигнуті мініатюрні деревця та квіти на прозорих підставках, виконані з матового безбарвного кришталю в поєднанні з яскраво-бузковим та медово-брунатним кольорами. У цьому творі художниці вдалося створити образ мініатюрного японського ландшафту.

      Із київським склозаводом була пов’язана і творчість Володимира Геншке (1925–1984). Силуети його форм плавні, м’які, малорозчленовані, підкреслені декором, колір – імпульсивний, насичений. Серед творів художника вирізняються набір «Київська Софія», композиція «Карелія», вази «Київ», «Мушлі», «Радість».

      Творчості Сусанни Сміян (1940 р.н.) притаманні нові образно-пластичні рішення, вміле використання декоративних властивостей матеріалу, глибокі знання технології художнього склоробства. У композиціях «Міжнародний екіпаж» та «На повітряній кулі» форми вдало поєднуються зі скульптурними завершеннями. Нещодавно художницею було подаровано музею набір для узвару «Весняний розмай». Незважаючи на утилітарність призначення, комплект надзвичайно ошатний. Скло переливається синіми і жовтими відтінками кольорів, що підсилюється вертикальними гранями, утвореними завдяки рифленню.

      Останнім головним художником, аж до закриття заводу в 2006 році, був В'ячеслав Дудін (1949 - 2018). Надзвичайно оригінальними творами автора володіє музей. Це композиції «Дефіле», «Торби з Диканьки», «Картинки з ярмарку». Остання представлена в експозиції музею.

      Твори Володимира Затинайка (1937–2014) мають чіткий силует, вишукані пропорції. Так, у декоративній композиції «Світанок», побудованій на варіаціях різновеликих об’ємів, колір відіграє вирішальну роль, поєднання акварельних відтінків синьо-зеленого скла на безбарвному тлі створює образ ранку з його прохолодою та прозорістю.

      До когорти молодих київських художників скла належить випускник Львівської національної академії мистецтв Станіслав Кадочніков (1959 р.н.), який працював після її закінчення на київському склозаводі. У музейному зібранні його творчість представлена кількома творами, серед яких заслуговує особливої уваги композиція «AB OVO».

      В оригінальних і різнопланових творах проявилася творча індивідуальність Альберта Балабіна (1934–2004). На відміну від багатьох художників скла, він був одночасно і автором, і виконавцем унікальної скульптури, пластичних об’ємів, декоративно-просторових композицій. Кожний твір митця має свій неповторний характер, форму, колір, і разом з тим всі вони виявляють індивідуальний почерк їхнього творця. Це скульптури «Мамонт», «Кентаври», «Цесарки», «На базар», композиції «Аврора», «Українські козаки», «Кінь-вогонь», «Флора», «Слов’янська казка», «Українські байки», «Фламінго».

      У виробництві й формуванні мистецьких якостей українського гутного скла важливу роль відіграла творчість Олега Гущина (1935–1997), який певний час працював на Київському заводі художнього скла. В оздобленні скляних виробів художник вдало застосовував техніки декалькоманії, гравірування, розпис золотом, створював сувенірні та подарункові вироби. Одним із кращих творів автора, представлених в експозиції музею, є композиція «Бережіть планету Земля», яка побудована на контрасті форм і кольору – чотиригранні темно-фіолетові штофи та довільної форми молочно-білі об’єми з гравірованим зображенням звірів, птахів, ягід і рослин.

      Художники працювали в тісній співдружності з майстрами-виконавцями, які віртуозно втілювали їхні ідеї в матеріалі. Такими майстрами заводу були В. Погрібний, В. Філіпов, І. Ковалишин, А. Буров, Л. Клименко, П. Галкін, В. Залізко.

      Українське художнє скло – яскраве явище художньої культури України. Постійне експериментування, пошуки нових можливостей матеріалу, прагнення підкорити технологію виготовлення скла художньому задуму характеризують творчий доробок українських склярів. Але, на жаль, цей вид художньої творчості безслідно зникає, адже більшість скляних підприємств України припинили своє існування.

   Тетяна Нечипоренко