Подорож до Корсуня

Рішення про екскурсію до містечка Корсунь-Шевченківський Черкаської області в день міжнародного професійного свята музейних працівників було для нас не випадковим, а цілком закономірним й одноголосним.      Ранок 18 травня, коли музейний колектив вирушив у дорогу, обіцяв затишну й сонячну погоду, а, отже, по-весняному теплий і радісний настрій. Шлях до Корсуня вразив красою й вишуканістю природних ландшафтів.

На пограниччі Київщини й Черкащини перед нами розгорнулась дивовижна панорама, яка скоріше нагадувала полотно художника, який вправною рукою зобразив усі барви травня: зелене оксамитове буяння дерев, жовтий сонячний цвіт ріпаку, блакитний бездонний колір неба і ніби відчутний на дотик аромат бузкових долин.

     Налаштовані на ліричний лад й аніскільки не втомлені двогодинною дорогою, вже об одинадцятій ми прибули до Корсунь-Шевченківського державного історико-культурного заповідника, розташованого на мальовничих островах славнозвісної красуні-річки Росі. Відвідувачів привітно зустріла завідувач Музею історії Корсунь-Шевченківської битви та його багаторічний працівник Тетяна Юріївна Полякова, яка провела цікаву й змістовну екскурсію куточками цього благословенного місця.

Знайомство з історією Корсуня логічно розпочалося з історико-краєзнавчого музею, в експозиції якого представлені пам’ятки матеріальної культури краю від найдавніших часів. Дух епохи і славетних подій вдало передають декілька масштабних діорам, що зв’язують між собою експозиційні комплекси і створюють плавний перехід від одного історичного періоду до іншого.      Далі – Художня галерея, в якій представлена колекція творів живопису, скульптури, графіки кінця ХVІІІ – ХХ ст.

Тут зберігаються й експонуються роботи як знаних зарубіжних авторів, зокрема, Л. Йоріні, С. Бубіча, так і вітчизняних, серед яких є й такі відомі імена, як І. Сошенко, В. Непийпиво, А. Чебикін, І. Їжакевич. Дбають музейні працівники і про належне вшанування творчості своїх земляків, про що свідчать декілька експозиційних залів, присвячених художньому доробку митців краю.

     Історія безпосередньо палацового ансамблю, що нині об’єднує 10 будівель (за історичними даними, існувало 13) цікава і неоднозначна. Як розповіла Тетяна Юріївна, за час понад двохсотрічного існування він неодноразово змінював свій вигляд. Початок зведення комплексу відноситься до 1782 р., за задумом він мав стати заміською резиденцією корсунського старости князя Станіслава Понятовського. Тодішній Корсунський палац з досвітньою залою був першим палацом на землях Речі Посполитої, збудованим у стилі неоготики.

     1799 р. власником маєтку став найясніший князь Петро Лопухін. За його наступника – Павла Лопухіна – маєток зазнає кардинальних перетворень, архітектура набуває еклектичних рис: поєднує російський романтизм та елементи неоготики, класицизму, французької оборонної архітектури. У середині ХІХ ст. Корсунський палац вважався одним з найвишуканіших і найбагатших не лише в Росії, а й в усій Європі.

     За господарювання наступного власника – князя Миколи Лопухіна-Демидова – палацовий ансамбль зазнав незначних доповнень, які майже не змінили його художньо-стильових рис.

     Призначення будівель корсунського маєтку у ХХ ст. декілька разів змінювалося в залежності від військової, політичної, економічної ситуацій. У післявоєнні, 1950-ті роки, місцеві жителі зносили до палацу різноманітні предмети воєнного часу, які й лягли в основу експозиції Музею історії Корсунь-Шевченківської битви – однієї з переломних в історії Великої вітчизняної війни. Нині в експозиції представлені документальні пам’ятки, особисті речі радянських і німецьких воєначальників і рядових солдатів, зразки зброї та багато інших цікавих речей.

З розповіді екскурсовода ми дізналися про життя й долі поколінь іменитих мешканців маєтку, про призначення й наповнення палацових залів. В уяві постали шумні й вишукані бали, на які з’їжджався весь високий князівський світ; тихий спокійний вечір, який господар проводив у стінах свого кабінету; сімейна бесіда, що об’єднувала за спільним столом в їдальні членів родини.      Від внутрішнього оздоблення кімнат сьогодні мало що залишилося. Подекуди працівникам вдалося відкрити прошарки вибагливих ліпних орнаментів, у деяких залах уціліли елементи декору стелі.

Проте особливості архітектурного рішення інтер’єрів у поєднанні з фотоматеріалами дають можливість уявити багатство внутрішнього оздоблення.      Цікавий експозиційний прийом – так звані “оксамитові” книги, на сторінках яких зберігається документальна історія власників маєтку. З фотографій на нас дивились численні портретні й сімейні зображення князів і княгинь, їх теперішніх нащадків, які, залишивши Батьківщину, шанобливо продовжують нести імена і титули своїх предків.

     Приємною та пізнавальною стала екскурсія-подорож “романтичним” парком, що запрошував у свої глибини, на численні доріжки та алеї привітним шелестом трави, плескотом струмкової води, ніжним ароматом дерев і надзвичайно чистим кришталевим повітрям.

     Цей парк – швидше творіння природи, ніж людини, в цьому одна з головних його особливостей. Людина лише скеровувала, дбала, надаючи закладеним природою скарбам потрібного вигляду.

     Творіння останніх десятиліть – скульптурна композиція “Ян і Наталка” та композиція, присвячена Кобзареві. “Романтичними” виглядають навіть ліхтарі: стоять парами, вищий і схилений – здається, що то “він”, біля нього – тендітна “вона”. Парк не має парканів, тому відпочити і насолодитися благословенною тишею можуть усі мешканці й гості міста. Особливе задоволення – спуститися до затишних берегів струмка, спробувати цілющої джерельної води, доторкнутися до віковічних дерев – мовчазних свідків життя маєтку.

     Наступний пункт нашої подорожі – селище Стеблів, розташоване в п’ятнадцяти кілометрах від Корсуня. Історія Стебілва – багата й визначна.

     Найперше – це батьківщина відомого українського письменника Івана Нечуй-Левицького. Закономірно, що в селі вже протягом кількох десятиліть працює літературно-меморіальний музей. Очолює його неординарна особистість – заслужений працівник культури України, багаторічний дослідник і автор ряду ґрунтовних праць з історії краю Сергій Левкович Хаврусь. Це не просто біограф і знавець життя і творчості І. Нечуй-Левицького, це – людина енциклопедичних знань, філософ, цікавий оповідач, а ще – невтомний ентузіаст і справжній патріот. Його екскурсія була глибоко інформативною, навіть театралізованою. Розповідь викликала співпереживання, щиру посмішку, вдячність та захоплення.

Музей в Стебліві цікавий: тут і особисті речі письменника, видання його творів, фотографії та портрети родини і численних відомих гостей, які свого часу відвідали Стеблів, цікаві предмети народного побуту, що перегукуються з творами колекцій нашого музею.      На благодатних берегах стеблівської Росі виникало відчуття єдності з природою, зі світом, з усім хорошим і добрим, що є на цій землі.      Закінчився насичений враженнями й емоціями день у затишному кафе, де за келихом шампанського колеги і друзі побажали один одному нових звершень і успіхів, натхнення і добробуту, цікавих подорожей дружнім музейним колективом. А зворотна дорога до Києва, ще така невідома зранку, здавалася рідною і давно знайомою.

Світлана Яценко

CGI Error

Cannot open file 'msid_DB': No such file or directory