Федір Олексієнко

     Гончар з діда-прадіда, Федір Іванович Олексієнко народився у с. Луб’янка Бородянського району Київської області. У 1935-1939 рр. викладав практику в Київському училищі майстрів народного мистецтва, у 1950-1959 рр. – у Київському училищі декоративно-прикладного мистецтва. У майстерні Ніни Федорової майстер працював з 1960 року по 2 місяці на рік, а з березня 1963 – постійно.

     Федір Олексієнко прийшов у майстерню зрілим майстром з величезним досвідом творчої роботи. Впродовж всього життя його діяльність була тісно пов’язана з культурним життям країни. Він був учасником багатьох виставок – кустарних 1920-х років, Декади української літератури і мистецтва у Москві 1936 року та інших. У музейній колекції є роботи майстра 1930-1970 років. Ряд робіт, виконаних у співавторстві з О. Грядуновою (тарілки з портретами С. Орджонікідзе та Е. Тельмана), з М. Мухою (вази) та іншими, належить до періоду, коли він працював у Експериментальних майстернях при Музеї українського мистецтва.

Ф. Олексієнко захоплювався творчістю відомого гончара Івана Тарасовича Гончара. Це вилилось у створення образів мавп і чортів, своєрідно трактованих. У своїх роботах він залишається вірним традиціям народного мистецтва у плані статичності форми, простоти і невимушеності її вирішення, дотримується усталених пластичних рішень. Як митець він сформувався задовго до приходу в майстерню, але і йому вона дала новий імпульс творчості. Тут розвинулась його велика фантазія, іронія, гротеск. У роботах цього періоду, хоч і невеликих за розміром, з’являється своєрідна монументальність у плані цілісного узагальненого вирішення форми, особливо його улюбленого образу – тура, (скульптура „Тур хвостатий”, 1970 р., „Тур-травень”, 1967 р., „Тур-серпень”, 1968 р., „Тур. Диво”, 1970-ті рр.). Крім цього він створює ряд тематичних композицій – „Рада чортів”, 1966; „Відпочинок”, 1970-ті та інші. Письменник Ю. О. Івакін дав таку характеристику творчості Ф. Олексієнка на обговоренні виставки 1966 р.: „... це вияв українського національного характеру, ..... це глибокий сміх, сміх-роздум, це ліричний поетичний сміх, в якому проявляється майстерність, дитяча безпосередність і не удавана наївність”.

     Створені Ф. Олексієнком образи розширюють наше уявлення про межі творчої фантазії народного майстра, показують, що зовнішній фактор відіграє важливу роль у збагаченні творчого потенціалу, у пошуках нових виражальних засобів. Особливо значним стимулом творчості були численні виставки, в яких гончарі майстерні постійно брали участь, та схвальні відгуки колег, гостей майстерні – письменників, художників, артистів. Відчуваючи себе в руслі культурного життя, майстри прагнули досягти нових вершин творчості. Це добре розуміла Ніна Федорова і всіляко підтримувала їхні намагання, справедливо вважаючи, що емоційні творчі сплески обов’язково дадуть новий поштовх та нові прояви формотворчих пошуків майстерні в цілому.