Петро Верна

Петро Верна завжди ретельно відображав пластику облич своїх героїв. У творчості дуже часто звертався до створення погрудних портретів, особливо Т.Г.Шевченка, перший бюст якого з'явився ще у 1914 році. Відомі скульптурні портрети І.П.Котляревського (1940, 1950 рр.), У.Я.Кармалюка (1949 р.), Т.Г.Шевченка (1922, 1925, 1927, 1941, 1947, 1949, 1950 рр.), О.С.Пушкіна (1936 р.), портрет дружини (1925 р.), невеличкий автопортрет (1922 р.). Кожен з них підтверджує спроможність П. Верни відтворити внутрішню сутність, характер людини, а не лише передати її зовнішню схожість.

	"Прогнали німців". Фрагмент скульптурної композиції. 1945.

Об'ємну різьбу поєднував з розписом олійними фарбами, як у скульптурі “Бандурист” (1912 р.). Використовував тонування одним кольором. Інколи виконував копчення деревини з подальшим затиранням окремих ділянок до світлішого тону. Працював з деревом берези, липи, груші, ясеня, осики. Починав творити відразу, не виконуючи попередніх ескізів. Тільки при навчанні створив декілька скульптур у м'якому матеріалі – глині.

У своїй творчості намагався знаходити різні композиційні рішення. Цікаво, що інколи підставкою для погруддя майстер обирає книгу. Так само, як у скульптурній композиції “Енеїда” (1948 р.) за уривком з однойменного твору І.П.Котляревського. З одного краю дві фігурки – переляканого Енея та впевненої Севілли, які спрямовані у різні сторони. Навпроти них невеликий “триголовий пес“, зображений крилатим змієм. У кожному персонажі відчувається емоційність і рух. Динаміка притаманна і скульптурі “Вакула” (1947 р., повторення) за повістю М.В.Гоголя “Ніч перед Різдвом”, на відміну від статичності інших образів, що були створені різьбярем.

На першій Всеукраїнській виставці народного мистецтва 1936 року в Києві показали, серед інших робіт автора, скульптуру “Сіяч” – селянин, який засіває поле. Це один з кращих творів Петра Петровича Верни, як і образ сліпого кобзаря Перебенді (скульптура за твором Т.Г.Шевченка 1947 р.). Вони – окраса найбільшої колекції майстра у Музеї українського народного декоративного мистецтва. Крім 37 робіт скульптора, в музеї представлені дві композиції і скульптурка (всі 1956 р.) його сина – Юрія Петровича Верни.

Т.Г.Шевченко. Бюст. 1950.		"Мені тринадцятий минало...". Скульптурна композиція. 1954.		"Сон". Скульптурна композиція. 1913.

Залишившись вірним шевченківській темі, свій останній твір (один із варіантів скульптурної групи “Мені тринадцятий минало...”) народний художник виконав у 1954 році.

Його не стало на 89-му році життя, після п'ятнадцяти років хвороби, яка не давала втілити нові задуми в улюбленому матеріалі – дереві.

Звання заслуженого майстра народної творчості Петро Верна отримав у 1964 році.

Наталія Денисенко