|
| 
Пошук
Усі представлені виставки
|
|
 Автопортрет. 1922. |
|
У музеї відкривається виставка творів народного скульптора Петра Петровича Верни, присвячена 130-річчю від дня його народження.
Народився майбутній майстер 24 грудня 1876 року (6 січня 1877 року за н. ст.) на хуторі Гора Переяславського повіту Полтавської губернії (нині Бориспільський район Київської області)
Своє покликання Петро Верна знайшов у різьбленій пластиці – дерев'яній скульптурі та рельєфі. Перші твори з'явились у 1912 – 1913 роках. Серед них - профільний портрет М.В.Гоголя у рамі із зображеннями орлів і грифонів, скульптура “Бандурист” (1912 р.), скульптурна композиція “Сон” за мотивами поеми Т.Г.Шевченка (1913 р.), які зберігаються у Музеї українського народного декоративного мистецтва.
|
|
На 57–му році життя вже визнаним майстром став вільним слухачем Київського художнього інституту. З 1934 по 1936 рік відвідував класи малюнка та скульптури, слухав лекції з анатомії та історії мистецтва. Його керівником у роки навчання був скульптор П.М.Ульянов. Також вчився П. Верна у скульптора і багаторічного викладача інституту М.І.Гельмана.
Характерною особливістю різьбяра була здатність відчувати в матеріалі об'єм майбутньої скульптури. Помітне прагнення досягти реалістичності у зображенні, разом з тим творити “як сам придумаєш”. Твори вирізняються статичністю, передають напруженість застиглого у часі моменту дії, або навпаки – мрійливу врівноваженість зображуваних персонажів. Згадаймо композиції “Колгоспниця з огірками” (1932 р.), “Прогнали німців” (1945 р.), “Мені тринадцятий минало...” (1947 р.), “Озеленимо шляхи” (1949 р.), чорнильні приладдя “Викорчовування пнів” (1929 р.), “Кармалюк” (1950 р.).
|
|
 Бандурист. Скульптура. 1912. |
Петро Верна завжди ретельно відображав пластику облич своїх героїв. У творчості дуже часто звертався до створення погрудних портретів, особливо Т.Г.Шевченка, перший бюст якого з'явився ще у 1914 році. Відомі скульптурні портрети І.П.Котляревського (1940, 1950 рр.), У.Я.Кармалюка (1949 р.), Т.Г.Шевченка (1922, 1925, 1927, 1941, 1947, 1949, 1950 рр.), О.С.Пушкіна (1936 р.), портрет дружини (1925 р.), невеличкий автопортрет (1922 р.). Кожен з них підтверджує спроможність П. Верни відтворити внутрішню сутність, характер людини, а не лише передати її зовнішню схожість.
Об'ємну різьбу поєднував з розписом олійними фарбами, як у скульптурі “Бандурист” (1912 р.). Використовував тонування одним кольором. Інколи виконував копчення деревини з подальшим затиранням окремих ділянок до світлішого тону. Працював з деревом берези, липи, груші, ясеня, осики. Починав творити відразу, не виконуючи попередніх ескізів. Тільки при навчанні створив декілька скульптур у м'якому матеріалі – глині.
У своїй творчості намагався знаходити різні композиційні рішення. Цікаво, що інколи підставкою для погруддя майстер обирає книгу. Так само, як у скульптурній композиції “Енеїда” (1948 р.) за уривком з однойменного твору І.П.Котляревського. З одного краю дві фігурки – переляканого Енея та впевненої Севілли, які спрямовані у різні сторони. Навпроти них невеликий “триголовий пес“, зображений крилатим змієм. У кожному персонажі відчувається емоційність і рух. Динаміка притаманна і скульптурі “Вакула” (1947 р., повторення) за повістю М.В.Гоголя “Ніч перед Різдвом”, на відміну від статичності інших образів, що були створені різьбярем.
На першій Всеукраїнській виставці народного мистецтва 1936 року в Києві показали, серед інших робіт автора, скульптуру “Сіяч” – селянин, який засіває поле. Це один з кращих творів Петра Петровича Верни, як і образ сліпого кобзаря Перебенді (скульптура за твором Т.Г.Шевченка 1947 р.). Вони – окраса найбільшої колекції майстра у Музеї українського народного декоративного мистецтва. Крім 37 робіт скульптора, в музеї представлені дві композиції і скульптурка (всі 1956 р.) його сина – Юрія Петровича Верни.
Залишившись вірним шевченківській темі, свій останній твір (один із варіантів скульптурної групи “Мені тринадцятий минало...”) народний художник виконав у 1954 році.
Його не стало на 89-му році життя, після п'ятнадцяти років хвороби, яка не давала втілити нові задуми в улюбленому матеріалі – дереві.
Звання заслуженого майстра народної творчості Петро Верна отримав у 1964 році.
Наталія Денисенко
| |
На початок