Початок ->Виставки ->«Скриня у побуті української родини.

Скриня у побуті української родини

Пошук


Усі представлені виставки























































































































































































































































































 

 

     Скриня впродовж віків відігравала важливу роль в житті і побуті української родини. Вона займала почесне місце в інтер’єрі житла, була його окрасою, показником доброту сім’ї, незмінним атрибутом весільного обряду.

          З давніх часів скрині виконували утилітарну функцію – в них зберігали сувої полотна, вишиті і ткані рушники, предмети святкового одягу, прикраси, гроші, інші цінні речі. Скриня передавалась у спадок від покоління до покоління, зберігаючи пам'ять роду, традиції, родинне тепло.

          Скриня – вид дерев’яних меблів, виконаний із дощок столярним способом. Призначалася для зберігання святкового одягу (вишитих і тканих сорочок, плахт, спідниць, керсеток, хусток, наміток, кольорових стрічок), рушників, полотна, прикрас, грошей тощо. Після весілля у скрині зберігали весільний одяг і вінок. Всередині, вздовж бічної сторони, кріпилася прямокутна коробочка – прискринок – для зберігання дрібних цінних речей, грошей, прикрас, голок, ниток, зілля. Також клали вузлик тютюну (від молі). Прискринок закривався на таємні дерев’яні засувки.

Натисніть, щоб одержати збільшене зображення.


 

     Скриню замовляли майстрові або купували на ярмарку. Замальовку купівлі-продажу скрині на ярмарку подає Дмитро Яворницький: «… у тому ж ряду, але трохи вглиб, понаставлено безліч скринь усіляких розмірів. Тут головним чином торгуються батьки і особливо матері, які мають дорослих дочок і готують їм віно. Купуючи скриню, слід основну увагу звертати на те, щоб вона була окута широкими смугами заліза, мала замок із гучним протяжним дзвоном, і щоб під нею були коліщата для легкого пересування з місця на місце, а всередині був би ще невеличкий прискринничок для голок, ниток, намиста, коралів та інших дрібничок.»

     Скрині поділяються на: скрині-столи (вищі від звичайних, з довгою стільницею, не прикріпленою до коробки), лави-скрині з твердими дерев’яними спинками, весільні, звичайні (з випуклим віком), дорожні, господарські, цехові, церковні. За типологією поділяються на 12 підтипів, в основі яких є висока (на коліщатах), середня (на ніжках, підставі), низька. За формою – з прямовисними та звуженими донизу боками, з пласким, опуклим (куфри), двосхилим віком (саркофагоподібні). «Кадовби» – скрині, видовбані в дереві, накриті прямокутним віком. «Бодні» – невисокі кадушки, довбані або складені з клепок та обручів. Часто скрині мали фігурну раму (підніжки).

     Прикрашалися розписом, різьбленням, доповнювалися металевим окуттям.

Натисніть, щоб одержати збільшене зображення.


 

Натисніть, щоб одержати збільшене зображення.


 

Натисніть, щоб одержати збільшене зображення.


 

СКРИНІ МАЛЬОВАНІ.

     Побутували на Полтавщині, Слобожанщині, Київщині, Чернігівщині, Катеринославщині, Волині, Поліссі, Львівщині.

     Полтавщина. Найвідомішими осередками скринного промислу були села Вереміївка, Нові і Старі Санжари, Лохвиця, Грунь та ін. Скрині виготовляли переважно з липи, тополі, берези, іноді вільхи та верби. За літо один майстер міг виготовити до 20 скринь. Перед розписом скриню шпаклювали сумішшю крейди та оліфи або крейди та клею, розведених на воді. Потім «одягали сорочку», тобто фарбували у колір тла для розпису (зелений, синій, сірий, темно-вишневий). Ретельно розмальовувався передній бік скрині, бічні – не завжди або скромніше. Віко розписувалося рідко.

     Орнамент рослинний, головні мотиви – яскраві букети квітів, вазони, червоні або рожеві яблука. Часто передня стінка поділялася вертикальними металевими смугами (окуттям) на кілька рамок («вікон»), в яких компонувалися букети квітів.

     Слобожанщина. Відомими осередками були Лебедин, Котельва, Нижня Сироватка, Сватове. Зі Зміївського, Ізюмського та Охтирського повітів скрині вивозили на Дон. Відомо, що зокрема з Охтирського повіту у 1842 р. було вивезено 1200 скринь. Квітковий орнамент – вазони з квітами, перев’язані бантом букети. Колорит стриманий. Про скрині Лебедина Стефан Таранушенко писав:

     «Оздоблені скрині найчастіше вазонами з квітами та букетами, перев’язаними бантами… Тут же нам переказували, що в старовину неодмінною приналежністю весільного столу був дерев’яний мальований посуд».

     Київщина. Значним осередком виробництва скринь було м. Васильків. Малюванням по дереву славилися Смілянщина та Чигиринщина. Поряд з рослинним орнаментом зустрічаються й зображення побутових сцен.

     Чернігівщина. Центри виробництва – Ніжин, Козелець, Ріпки, Глухів, Сосниця. Ніжинські скрині у великій кількості продавалися в Борисполі та Фастові. Скрині з Глухова і Сосниці продавали і в сусідній Курській губернії.

     Катеринославщина. Переважали скрині великого розміру. Окуття може бути не лише на ребрах, а й на чільному боці скрині, поділяючи її площину вздовж на 2 – 3 частини. У розписі переважали яскраві червоні квіти на зеленому тлі. Розписними скринями славилося село Петриківка. Скрині розписувала й відома майстриня декоративного розпису Тетяна Пата.

     Полісся. Замість скринь використовували бодні– циліндричні та еліптичні бочки із соснових чи дубових клепок з вухами і кришкою, на яких часом випалювали або вирізували прості орнаменти (хрести, кружальця). Вони добре вписувалися в інтер’єр давньої поліської хати з її митими стінами, лавами, невибагливим посудом, ткацьким верстатом. Використовували й довбані кайдуби (кадовби). Скрині ( по-місцевому – «куфери») з’явилися в другій половині ХІХ ст. Вони мали опукле (півкругле) віко, ребра оббивали бляхою. Оздоблювали їх переважно технікою «фляндрування» (розчісування), яка давала простий смугастий орнамент.

     Яворівська скриня (Львівщина). Виготовляли переважно із соснових дощок. Вони мали форму паралелепіпеда. Характерною ознакою їх були різноманітно профільовані підніжки і колеса (кочета) діаметром 14-16 см., що розписувалися фарбами. Площа віка та передньої стінки вузькими смугами ділилися на 1 або 2 квадрати чи прямокутники, в яких розміщували мотиви вазонів, віночки, букети квітів. Тло переважало темно-коричневого або зеленого кольору. Для розпису використовували білу фарбу. Орнаментальні мотиви: цяпочки, крапочки, качечки, гіллячки, віночки, зірочки, ружі (назви місцеві).

     Буковина. Побутувала маленька скриня – «скринга». Зберігали в ній коралі, прикраси з монет (салби), весільний вінчик і рушник. Вона мала форму видовженого вгору паралелепіпеда. Обковували її металом, вставляли замок. Кожна деталь малюнка мала символічне значення: барвінок – нев’януча любов, голубочки – бути у парі, зозулька – щоб багато літ накувала, ружі – щоб життя процвітало, барвінковий віночок і сердечко – молодість.

     Для буковинських скринь характерне вишневе, зелене, коричневе тло, на якому малювали малі й великі букети з білих і червоних квітів. Крім основних мотивів були й другорядні: «підківки», «цяточки», «косиці», «кривульки», зображували птахів, «весільне деревце», церкви.

     Закарпаття. Скрині мали форму невисокого видовженого прямокутника і називалися «курта лада» (мала скриня). Призначалася для зберігання прикрас, рушників, весільної сорочки, весільних рушників та віна. Зображували на ній шлюбну символіку – рай-деревце. Тож і співається в пісні:

Райське деревце над Раєм стало, Квітло проквітало, не много зродило.

Венцей не зродило, як дві ягідочки: Перша ягідочка – молодий Івасьо,

Друга ягідочка – молода Марися

Натисніть, щоб одержати збільшене зображення.


 

Натисніть, щоб одержати збільшене зображення.


 

Натисніть, щоб одержати збільшене зображення.


 

Натисніть, щоб одержати збільшене зображення.


 

СКРИНІ РІЗЬБЛЕНІ.

     Різьблені саркофагоподібні (найбільш давні) скрині виготовлялися в Карпатах, на Прикарпатті і Західному Придністров’ї. Скрині-столи були поширені на Поділлі, Причорномор’ї, Буковині.

     Гуцульщина (райони Карпат, Прикарпаття, Західного Придністров’я. Скрині мали прямокутну форму з плоским або двосхилим віком (саркофагоподібні). Виготовляли їх переважно з букового дерева, яке фарбували в коричневий колір настоєм вільхової кори. Потім технікою різьблення наносився плоский виїмчастий орнамент, який мав світлий колір. Деякі його елементи фарбували в чорний, рідше – зелений, жовтий, синій колір або були викладені з інших порід дерева, більш темного ніж тло скрині. Різьблений декор повністю вкривав стінки, віко, ніжки скрині. Він складався з комбінацій різноманітних геометричних фігур (трикутників, прямокутників, квадратів, ромбів, кіл, зубців), хрестів, перехресних ліній у вигляді сітки, але основним елементом була традиційна розетка – прадавній символ сонця.

     Лемківщина і Бойківщина. Лемківські і бойківські скрині відзначалися скромним декоруванням: переважно малі 6-пелюсткові розетки, рослинні пагони, кільця, хрести.

     Закарпаття. Характерний також різьблений архаїчний декор у вигляді схематизованих мотивів «смерічки», виконаних звичайною сокирою або різцем. Передню стінку декорували горизонтальними смугами з різьблених квадратів, що чергувалися із шестипелюстковими розетами в колах.

     Поділля. Переважали не мальовані скрині, прикрашені металевим окуттям різноманітних профілів. Вони називалися кованими. Про такі скрині часто згадується у народних піснях, як, наприклад, у старовинній колядці:

«У тебе скрині все ковані, у них червінці не раховані».

Натисніть, щоб одержати збільшене зображення.


 

Натисніть, щоб одержати збільшене зображення.


 

Натисніть, щоб одержати збільшене зображення.


 

Натисніть, щоб одержати збільшене зображення.


 

Натисніть, щоб одержати збільшене зображення.


 

     Побутували й мальовані скрині-«куфорки» для жіночих прикрас.

ЩО ЗБЕРІГАЛИ У СКРИНЯХ?

     Сорочка. Один із найбільш давніх елементів одягу. У період Київської Русі «сорочка», «сорочиця» означала як натільний, так і верхній одяг. Жіноча і чоловіча сорочки шились як із полотна, так і з сукна. Забезпечення чоловіка та інших членів родини сорочками покладалося на дружину. Після заручин наречена готувала їх для майбутнього чоловіка, і часто вже під час весілля він був одягнений в сорочку, пошиту та оздоблену вишивкою нареченою. Розташування вишитого чи тканого орнаменту в ранні етапи розвитку одягу відігравало не стільки естетичну, скільки оберегову, символіко-магічну функцію. Орнаментом оздоблювали ті частини сорочки, які відкривали доступ до тіла: горловина, низ рукавів, поділ. Багато декорувалися рукави жіночих сорочок. У кожному регіоні України орнамент мав свої художньо-стилістичні особливості та колорит, а окремі його мотиви – своє символічне значення.

     Плахта – незшитий тип жіночого поясного одягу Середнього Подніпров’я ХІХ – початку ХХ ст., який складається з одного або двох полотнищ з орнаментом у клітинку. Тканина для неї виготовлялася з сировини (вовни) вищої якості і більш складною ткацькою технікою. Картата багатоузорна плахта була елементом святкового жіночого одягу. Існували три види жіночих плахт: «червонятка» - для молодих дівчат, «червонятка і синятка» - для жінок середнього віку і заміжніх, «чорнятка» - для жінок старшого віку. За малюнками узору називалися: «картаті» (у клітинку) та «стовпаті» (у смужки). Малюнок клітинок – це різноманітні орнаментальні мотиви: ромби, прямокутники, трикутники, зірочки та їх комбінації. Такі мотиви отримали назви – гречка, сливки, солов’їні очі, волові очі, рачки, коропова луска, жоржини (ружі) тощо.

     Намітка –найдавніший жіночий головний убір у вигляді довгого білого полотнища, схожого на рушник. Існували певні територіальні традиції щодо кольору наміток (білий, попелястий, вохристий), щільності тканини, декоративного оздоблення країв (заборів), але основною відзнакою була доволі складна система пов’язування. Намітку ніколи не носили окремо, її обвивали навколо очіпка, а кінці скріплювали і зав’язували різними способами. Намітка згадується у колядках, щедрівках, піснях:

«Летіли бджілоньки через сад вишневий, Рано, Рано!

Побачили бджоли три намітки в полі,

Що перша намітка — вишивана шовком,

А друга намітка — поснована шовком,

А третя намітка — понизана шовком».

     Очіпок – невелика шапочка, якою прикривали волосся заміжні жінки. Очіпки були різні за матеріалом і технікою виконання: білі ажурні плетені, вишиті полотняні та оксамитові, вигадливої форми коленкорові, тафтові та парчеві. На очіпок пов’язували намітку або хустку.

«Венера, так само як і Юнона, одягла святковий убір української молодиці, але вже інший, вишуканіший, яскравіший, як подобає богині краси й кохання, та ще й молодшій за віком від Юнони. Замість аскетичної кибалки, що лишає відкритим тільки лице, у неї грезетовий, тобто парчевий, очіпок»

( Іван Котляревський. «Енеїда).

     Хустка – носили як заміжні жінки, так і дівчата. Оздоблювали хустки червоними тканими смугами або вишитими орнаментами, на кінцях закріплювали китички, а вздовж країв – торочки. З другої половини ХІХ ст. невід’ємним компонентом жіночого святкового вбрання стали фабричні хустки. Носили їх в усіх регіонах України. Жінки пов’язували на очіпки, дівчата – безпосередньо на волосся.

     Керсетка – верхній жіночий безрукавний одяг Наддніпрянщини. Керсетки мають свої особливості крою, колориту, декоративного оздоблення. На Київщині – з багато оформленими наріжниками (нижній кут правої поли), на Полтавщині святкові керсетки шили з дорогої тафтової тканини і прикрашали плисовими “левадками”.

     Народні прикраси. Декоративне оздоблення українського народного вбрання завжди органічно доповнювалося різноманітними прикрасами. Здавна українські жінки носили як одиничні прикраси, так і комплексні, до складу яких входили різні за матеріалом і формою вироби. Таке поєднання було зумовлене місцевими традиціями, статком родини та віком жінки.

     На Наддніпрянщині складовими жіночих прикрас були коралі, дукач з бантом або “кам’яне” (скляне) намисто з монетами; шия прикрашалася бісерними “лучками”. На Поліссі жінки та дівчата носили коралове та бурштинове намисто. На Поділлі, окрім обов’язкових 5–10 разків коралів, нанизували ще й разок “баламутів” (намисто з перламутрової мушлі), ланцюжок з монетами та дрібне скляне намисто. Жінки Західного Поділля до зазначених прикрас додавали бісерні “силянки”. На Західній Україні разом з коралами носили “писані пацьорки”, або “венеціанське намисто”, і безліч прикрас з бісеру. Особливе місце в жіночих оздобах Гуцульщини займали мосяжні вироби – різноманітні ланцюжки, згарди, чепраги. Окрім нагрудних прикрас, українки носили сережки, персні, обручки тощо. Незалежно від регіону чоловіки, жінки та малі діти носили хрестик на ланцюжку або шовковій чи льняній шворці.

     Дукачі. Звичай перетворювати монети на оздобу знайомий багатьом народам, у т. ч. й древнім слов’янам. В Україні у ХІХ – поч. ХХ ст. 3-5-7 і більше монет з’єднували між собою у вигляді намиста або додавали до коралового намиста. Дукач – це велика монета (дукат) з прикріпленим до неї металевим бантом, прикрашеним кольоровим камінням або склом. Ця прикраса займала центральне місце в усьому комплексі нагрудних прикрас. Виготовляли їх українські золотарі, які працювали у великих містах і містечках, продаючи свій товар на ярмарках, базарах або в місцевих крамницях.

     Багато скринь було в будинках козацької старшини та заможних міщан. Так, наприклад, у чернігівського полковника Павла Полуботка у 20-ти скринях зберігалася величезна кількість речей: срібні та золочені кубки, срібні чаші, чарки, келихи, ложки, виделки, таці, кафтани, кунтуші, хутряні шапки, хутра, сукна, парчеві та шовкові тканини, сорочки, юбки, хустки, намітки, очіпки, скатерті, рушники, серветки, килими, книги тощо.

Натисніть, щоб одержати збільшене зображення.


 

Натисніть, щоб одержати збільшене зображення.


 

ЗНАЧЕННЯ СКРИНІ,ЇЇ МІСЦЕ В ІНТЕР’ЄРІ.
РОЛЬ У ВЕСІЛЬНОМУ ОБРЯДІ.

     Серед меблів селянського житла були стіл, скрині, лави, стільці, ліжко, мисник, полиці, божниці, дитяча люлька. Розташування меблів було незмінним, відповідало певним традиціям, майже ніколи не порушувалось і було характерним практично для всієї України. Почесне місце займала скриня, яку ставили навпроти дверей, перед лавою, інколи «на покуті», під образами. Покривали вишиваним рушником або тканим рядном. Скриня була показником добробуту селянської родини, окрасою житла.

     У хаті могло бути декілька скринь: бабусі, матері, дочки, онуки. Після смерті власниці скриня передавалась у спадок. Народною етикою засуджувалося зазирати до чужої скрині.

     Скриня була незмінним атрибутом сільського весілля у ХІХ – першій половині ХХ століття. До неї складали придане для нареченої. Готували його завчасно, майже від дня народження дівчинки. Вишиті сорочки, спідниці, керсетки, пояси, рушники, намисто мати спочатку зберігала у своїй скрині. А років з 15-ти дочці купували власну скриню. Дівчина вже й сама готувала своє придане: ткала полотно, вишивала сорочки, рушники. Скриня та її вміст символізували працелюбність нареченої. Говорилося:

 

«Яка скриня, така й господиня», «Добре господині, коли повно в скрині».

 

     В одній з народних пісень парубок порівнює дівчину з панночкою, на що вона з гідністю відповідає:

 

« А я не панна – господиня. В мене полотен повна скриня.»

 

     Під час весілля, зазвичай в неділю по обіді, скриню з усім добром перевозили до будинку нареченого. У багатьох місцевостях був відомий веселий звичай «пересувин» та «викупу» скрині, пов’язаний із перевезенням до будинку свекрухи.

 

«Ой, зятю, зятю, хороший, не віддамо скрині без грошей…»;

«Вийди, матінко, подивися, що тобі бояри привезли: привезли скриню із замком, молоду невістку із вінком.»

 

     Весільна скриня не лише зберігала майно нареченої – вона таїла в собі дівочі мрії про заміжжя, майбутню долю. Скриня з її вмістом символізувала працьовитість молодої, адже більшість речей, які в ній зберігалися, виготовлені нею власноручно. Про це співається і в піснях:

     Скрине ж моя мальована!

 

Да не рік, не два пряла,

Да не зимоньку ткала,

Да не літо білила

Весь рід обдарила.

Відчини, мати, ліску,

Везем тобі невістку,

З волами, коровами,

Ще й з чорними бровами,

Мальована скриня,

Сама господиня.

 

     Важливе значення мав і зовнішній вигляд скрині, адже саме сидячи на ній молода їхала до свого нового дому.

 

Везуть молоду! Везуть молоду! Яка ж бо у неї скриня?

Бо скриня цікавше була на виду, Аніж молода господиня.

 

 

     Скриня – це унікальний подарунок від батьків молодій сім’ї. Адже у скрині не лише зберігають родинні цінності, у ній через передачу у спадок від покоління до покоління зберігається пам’ять роду, традиції, родинне тепло.

Людмила Білоус

Відгуки:

Поділитися враженнями:

Всього відгуків: 5. Показано 5 відгуків з 1 по 5
Сторінки:  [1]    

5

Ім'я: Віра

20 липня 2019р.
17:59

Неймовірно гарно. Ось ще цікава стаття про наші традиції https://biser0k.com.ua/uk/content/10-yak-vishivati-biserom
4

Ім'я: Yuri Kotelevtsev

Email:  y.kotelevtsev

20 січня 2018р.
08:19

Замечателно написано и отличные фото. Горжусь, что мой род из Котельвы и носит это в имени своем. Хотел бы подякуваты украинською мовою, але не маю можлывисти, та и, на грих, не володию украиньскою грамотою. У меня есть двоюродная сестра, родилась в Харькове, Люда Белоус, это не вы?
3

Ім'я: Інеса

6 квітня 2016р.
16:43

Дякую за статю ! Написано дуже доступно, інформація гарно систематизована, все зрозуміло, охвачено всесторонньо. А кому треба ще детальніше, нехай шукає в інших джерелах. Шановна Людмила, ще раз дякую Вам за надану Інформацію ! На все добре!
2

Ім'я: Тетяна

Email:  ofris

13 березня 2016р.
21:14

супер! Кажуть, волонтери зараз роблять з військових ящиків скрині,щоб зібрати гроші на реабілітацію воїнів. Де б подивитися?
1

Ім'я: Марія

Email:  larionovamaria51

26 січня 2016р.
13:33

Українські традиції-безмежне джерело для натхнення і передачі нащадкам! Україні є чим пишатись і показати свідомим людям, які знають тому ціну.

Ваше ім'я*:

E-mail:

Коментар* :          3000  знаків

* Поля, обов'язкові для заповнення

 

На початок





Початок ->Виставки ->Скриня у побуті української родини.


© 2016 Національний музей українського народного декоративного мистецтва. Умови використання матеріалів