Визначними випускниками школи були: народний художник України М. Тимченко, заслужений майстер народної творчості Ф. Панко, В. Соколенко та інші. Багато учнів школи присвятили своє життя мистецтву і працювали на різних художніх підприємствах України. Серед них – Г. Пруднікова, Е. Клюпа, М. Шишацька, О. Пікуш, до творчості яких ми звертаємося нині з нагоди їх 90-літніх ювілеїв.
Народилися художниці у 1921 році. Велике бажання малювати привело їх до школи декоративного малювання, яку вони успішно закінчили напередодні війни.
У 1958 році у Петриківці при художньо-промисловій артілі вишивальниць «Вільна селянка» відкрився цех підлакового розпису, який очолив Федір Панко. Згодом з’явилася і нова назва підприємства – Петриківська фабрика художніх виробів «Дружба», куди було запрошено працювати наших ювілярів. Для них це був період цікавих творчих пошуків. Працюючи з новими матеріалами та формами, вони розписували вироби з пап’є-маше, металу, дерева (шкатулки, тарелі, вази, кухлі тощо). На фарбованих випуклих (опуклих?) поверхнях виробів вони створювали все нові й нові композиції традиційного петриківського розпису, збагачували палітру кольорів та удосконалювали вже набуті технологічні прийоми накладання мазків – «гребінців», «зерняток», «перехідного мазка».
Асортимент виробів фабрики «Дружба» був досить широким і різноманітним і мав великий попит не тільки у містах і селах України, але й за її межами.
Жодна виставка народного мистецтва України не обходилася без творів петриківських майстрів. Їхні вироби неодноразово були представлені на обласних, республіканських, всесоюзних виставках, починаючи з Першої республіканської виставки українського народного мистецтва 1936 року, яку експонували в Києві, Москві та Ленінграді (нині Санкт-Петербург).
Рослинний орнамент петриківського розпису традиційно компонується у «вазон», букет, окрему гілочку квітів або фриз. Характерними елементами орнаменту є зображення «цибульки», «гвоздики», «айстри», різноманітних пуп’янків і пір’їстих листочків, акантового листя, яке називають «папороттю». Часто художники поєднують рослинний орнамент із зображеннями фантастичних птахів. Петриківський розпис будується на контрастному співвідношенні основних і допоміжних кольорів, з перевагою червоного та зеленого.
У своїх орнаментальних композиціях Галина Пруднікова майстерно компонувала зображення фантастичних квітів, птахів та ягід полуниці, вміло поєднувала теплі та холодні тони.
|
|
|
Розписи Євдокії Клюпи вирізняються тим, що вона майже не вживає чисті червоні, зелені та сині кольори. Замість них у її роботах неначе міняться рожеві, блакитні, жовтогарячі кольори та їх пастельні тони. На виконаних нею панно «розквітають» гвоздики, тюльпани та ромашки, які вона віртуозно вплітає у композиції.
У творах Марії Шишацької поруч з традиційними мотивами рослинного орнаменту: гвоздиками, цибульками, ромашками з’являються й нові – «соняшники», «кукурудза», «горох» та стилізовані зображення птахів, що зачаровують глядача своїми витонченими лініями та декоративним оперенням.
Улюбленими орнаментальними мотивами Олександри Пікуш є квіти та ягоди червоної калини, які вона з великим хистом вплітає у свої ажурні композиції.
Незважаючи на те, що ці народні майстрині були вихідцями з одного мистецького осередку, з однієї школи, кожна з них привносила в творчість щось своє, особливе, самобутнє та неповторне. Технічні прийоми вони використовували загальні, а форма мотиву та його композиційна подача завжди були індивідуальними.
|
| Є. Клюпа. Декоративне панно 1964 р.
|
Петриківський розпис – це поетичний світ фантазій, краси природи, яка є джерелом натхнення для митців і яка так мальовничо представлена творами народних майстрів.
Національний музей українського народного декоративного мистецтва зібрав унікальну колекцію творів майстрів Петриківки й активно їх популяризує шляхом експонування у постійно діючій експозиції та на виставках.