Духовна спадщина
Гуцульщини та Покуття.

Виставка пам'яток з приватних колекцій
(19.01.2006-18.02.2006 р.)

В залах Музею українського народного декоративного мистецтва розгорнута виставка “Духовна спадщина Гуцульщини та Покуття”, яка репрезентує приватні колекції Петра Корпанюка (м. Київ), Івана Вишиванюка (м. Коломия) , Бориса Мардаревича (м. Снятин). На виставці експонується 193 високохудожні твори кераміки, 50 творів з дерева, 15 – тканин. Нинішня акція є продовженням цікавого музейного проекту “Музеї та колекціонери”, основа мета якого – долучення широкого загалу та фахівців до більш поглибленого вивчення пам’яток матеріальної та духовної культури українського народу, пробудження прагнення до прекрасного і гармонійного, почуття любові й дбайливого ставлення до національного культурного надбання.

Петро Корпанюк народився 1968 року в селі Яворів Косівського р-ну Івано-Франківської області в родині нащадків славетного майстра Юрія Шкрібляка (1822-1884) – засновника школи гуцульського різьблення, та його дочки Катерини – дружини Івана Корпанюка. Вочевидь їх правнуку генетично передалась любов до народного мистецтва рідного краю. Ще під час навчання у Львівському політехнічному інституті та роботи на виробничо-художньому підприємстві “Трембіта” (1985-1999 р.р.) Петро Корпанюк захопився колекціонуванням творів народного мистецтва Гуцульщини та Покуття, а також почав збирати старовинні листівки цих регіонів. Нині він мешкає у Києві та продовжує подвижницьку збиральницьку діяльність.

	Фрагмент експозиції

Значна частина колекції Петра Корпанюка представлена на виставці самобутніми творами художнього різьблення та ткацтва кін. ХІХ – поч. ХХ ст. із Косівського, Верховинського, Коломийського, Надвірнянського районів Івано-Франківської області. На виставці показані раритетні народні меблі – скрині (40 одиниць) та столи. Скриня займала особливе місце в інтер’єрі селянської хати. У побуті вона служила переважно для зберігання святкового одягу, тканин, прикрас та інших коштовностей, а також призначалася для посагу нареченої. Тобто виконувала не лише своє вжиткове призначення, а й була головним атрибутом весільного обряду, символом майбутньої сім’ї, оберегом духовних і моральних засад. Утилітарна функція органічно поєднувалась з естетичною. Тому їх оздобленню надавали особливого значення. Виготовляли скрині на Гуцульщині найчастіше з буку. Прикрашали їх плоскими контурним різьбленням (“ритуванням”), яке створювало враження графічного малюнка і належало до найдавніших різновидів декорування виробів. Узор доповнювався малюванням чи бейцюванням у червоно-брунатному тоні. Окремі елементи орнаменту підмальовувалися чорною, а пізніше різнокольоровими фарбами, зокрема зеленими, жовтими, синіми, що посилювало його декоративність. Скрині мають столярну конструкцію, яка прийшла на зміну довбаним, виготовляли їх без цвяхів. Поширеними були на Гуцульщині скрині з двосхилим віком, що нагадує дах житла. Саме більшість таких скринь експонується на виставці. Побутували й скрині з плоским віком, які іноді використовувалися як стіл. В оздобленні цих предметів переважає найбільш архаїчний геометричний орнамент, який розміщується на віку, передній та бічних стінках. Композиція декору підпорядковувалась конструкції скрині. Контурний узор виконувався спеціальним різцем (“фуджук”) і складався з хрестів, трикутників, прямокутників, квадратів, ромбів, розет, кіл, зубців тощо. Головні мотиви, більші за розміром, наприклад, розета вписана в коло, поєднувались з прямими, скісними, зигзагоподібними лініями, сіткою (“ільчасте письмо”). Орнаментика є не лише засобом декорування, а й несе в собі величезну закодовану інформацію, зокрема про наше національне світобачення.

Привертають увагу також столи, які мали важливе значення в домашньому побуті. Вони використовувались не тільки за утилітарним призначенням, а й відігравали обрядову роль під час сімейних свят і урочистих подій. За трапезою збиралась уся родина. Стіл був символом єдності та злагоди в сім’ї. Він був першим предметом, який вносився до нової хати. На нього клали хліб і сіль – слов’янські символи достатку. Стіл, як і скриня, прикрашали аналогічним різьбленим узором із магічних мотивів.

Окрім гуцульських меблів, Петро Корпанюк представив частину цінної та великої колекції листівок к. ХІХ – поч. ХХ ст., що демонструють яскраві типи гуцулів, їх одяг, побут, архітектуру та мальовничі краєвиди Карпат. Ця рідкісна збірка листівок є унікальним джерелом вивчення історії та етнографії самобутнього краю, і не може залишити байдужими шанувальників національної культури.

Тамара Романова