Музейна пам’ятка з колекції кераміки ніби то не має особливо привабливого вигляду: чайник як чайник. Але за своєю цікавою історією ця посудина набуває непересічної ваги, що дає можливість пригадати визначні події минулого.

     У старій інвентарній книзі за обліковим номером Е-19590 (Етнографічний відділ Київського художньо-промислового і наукового музею імені государя імператора Миколи Олександровича) за 1913 рік записано:«Сосуд глиняный в виде чайника большого, с небольшой ручкой и горлышком, вверху покрыт желтокоричневой поливой. Разм. 20х25 см. Найден на территории Всероссийской выставки, найден с монетами кор. Сигизмунда ІІІ».

     Всеросійська виставка 1913 року проходила в Києві під протекторатом наступника престолу цесаревича Олексія Миколайовича. Урочисте відкриття Всеросійської сільськогосподарської, фабрично-заводської, торгово-промислової та науково-художньої виставки у Києві відбулося 29 травня 1913 року. Вона працювала чотири місяці, до 15 жовтня 1913 року.

     На площі 26 десятин біля підніжжя Черепанової гори на місці Олексіївського парку (нині територія Олімпійського стадіону) під керівництвом київського архітектора Ф. Вишинського та за участі архітектора В. Городецького було збудовано 132 експозиційні павільйони та ще 62 будівлі для демонстрації досягнень у промисловості, сільському господарстві, культурі, науці тощо. На виставці діяло 39 відділів. Участь у виставці взяли представники Петербурга та Москви, Харкова та Одеси, Єкатеринбурга та Баку, Ревелю та Риги, Варшави та Лодзя, приїхало чимало іноземців – англійців, німців, французів, шведів, американців.

     Виставка стала надзвичайно привабливою для київської публіки. Захоплення у відвідувачів викликали живописний ландшафт, стильна архітектура павільйонів, пишні квіткові клумби, потужні фонтани, декоративні скульптури. Гостям було запропоновано не лише оглянути численні експонати, але й відвідати розважальні заклади – великий ресторан, кофейні, театральні зали, атракціони, звіринець.

     Загальна кількість індивідуальних відвідувачів склала майже мільйон (до 11 тисяч відвідувачів на добу), було проведено 172 тисячі організованих екскурсій. Сучасник засвідчив: «Той, хто бачив місце виставки два-три роки тому назад, тепер не впізнавав його та мимоволі дивувався тому, що можуть зробити людина та капітал. Занедбаний, грязний пустир переродили ці два сучасних двигуни культури».

     Саме на цьому занедбаному пустирі під час будівництва павільйонів у 1913 році було знайдено глиняний чайник із скарбом монет доби Сигізмунда ІІІ Ваза (20.06. 1566 – 19.04. 1632) – [ Sigismund Vasa (шведськ.), Zygmunt III Waza (польск.)] – короля Польщі (1587 – 1632) та короля Швеції (1592 – 1599).

     Ймовірно, знахідку було передано до Київського товариства старожитностей і мистецтв, головою якого на той час був Богдан Іванович Ханенко (1849-1917) – діючий статський радник, почесний член Академії мистецтв, колекціонер, меценат, засновник Київського музею західного та східного мистецтва (нині Національний музей мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків). Б.І. Ханенко у свою чергу передав чайник до Київського художньо-промислового і наукового музею, що і було зафіксовано в обліковій документації. Куди були передані монети – невідомо.

     Крім того, що в чайнику зберігалися монети початку ХVІІ століття, посудина ще й добре збереглася і сама по собі привертала увагу музейників. Досконалі форми та тонкий, делікатний, цупкий черепок виробу свідчать, що створена вона досвідченим майстром-гончарем. На нижній частині стінок після очищення реставратором явно проступили чорні літери, ймовірно залишені автором: «Б.А.» Верхня частина посудини вкрита коричневою поливою, а стінки досить забруднені, що свідчить про побутову вживаність чайника. Одна зі стінок має втрату черепка. Під час підготовки до виставки ми вагалися – чи відновити цілісність стінок, чи залишити отвір? Вирішили не реставрувати чайник – отвір виглядає символічно, несе інформацію про подію 100-річної давнини, про історичну знахідку – монетний скарб.

     Монетні скарби на теренах України не є рідкістю, так само як і монети Сигізмунда ІІІ не є раритетними. Серед колекціонерів вони коштують не дуже дорого. Епоха правління Сигізмунда ІІІ є цікавою й дещо повчальною для нових часів.

     Сигізмунд ІІІ Ваза народився в 1566 р. у шведському місті Гріпсхольмі, де його батько був ув’язнений після невдалого повстання проти Еріка ХІV. Більшість шведів сповідували протестантизм, але мати-полячка виховала сина вірним католиком, що в подальшому стало приводом для конфлікту між Сигізмундом і шведською знаттю.

     19 серпня 1587 р. при підтримці великого коронного гетьмана Яна Замойського (1542 – 1605) та Анни Ягеллонки, удови попереднього польського короля Стефана Баторія (1533 – 1586) Сигізмунд був обраний королем Польщі. Молодий король не подобався полякам ані характером, ані виглядом. Невдоволення ним посилилося в 1589 р., коли Сигізмунд таємно почав перемовини з австрійським ерцгерцогом Эрнстом і був готовий відмовитися від польського престолу на його користь. З часом король посварився і з Яном Замойським, відмовившись виконати стару обіцянку про приєднання Естонії до Речі Посполитої.

     З 1592 р. Сигізмунд опинився під впливом ієзуїтів, з цієї пори однією з головних цілей короля стало зміцнення католицизму в Польщі. У 1596 р. Сигізмунд став ініціатором церковної Брестської унії, намагаючись перевести православних підданих у підпорядкування Папі Римському. У цьому ж році він переніс столицю Польщі з Кракова до Варшави.

     Під час Великої смути на Русі (1598 – 1613) польські магнати підтримали претендента на московський трон політичного авантюриста-самозванця Лжедимитрія І (1581 – 1606). Не дивлячись на те, що інтервенти були вигнані з Москви, по Деулінській угоді 1618 р. Речь Посполита отримала деякі землі в районі Смоленська. Окрім того, за роки влади Сигізмунда деякі шляхтичі, наприклад Ян Замойський, вели так звані Магнатські війни на території Молдови, які закінчилися поразкою польської армії при Цецорі в 1620 р.

     В цілому череда війн, в які Сигізмунд ІІІ втягнув Польщу, принесла країні більше шкоди, ніж користі, а його майже 50-річне правління оцінюється сучасними істориками як початок кінця «золотого віку» Польщі.

     У побуті Сигізмунд дотримувався особливої моральної чистоти, не полюбляв надмірності. Король добре знався на тонкощах живопису та ювелірної справи. Він був автором декількох картин, три з яких збереглися до нашого часу. Мистецтвознавці певний час помилково вважали їх роботами Тінторетто. Сигізмунд ІІІ також виготовив декілька срібних прикрас для гробу Святого Адальберта Празького у соборі міста Гнезно.

     Часи правління Сигізмунда ІІІ Вази відзначилися різноманітною та численною монетною спадщиною. Монети карбувалися у 16 «менницях» – 7 з них належали короні та 9 були міськими. Коронні працювали у містах Олькуш (1587 - 1601), Познань (1587 – 1601), Вщов (1588 – 1601), Мальборк (1591 – 1601), Люблін (1595 – 1601), Краков (1598 – 1632), Бигдощ (1594 – 1601 та 1608 – 1632). Карбувалися різні монети: тернари та шеляги; гроші, трояки та полтораки; шостаки, денари, дукати та португали, талери та напівталери. Найдорожчими були золоті дукати.

     Наш «чайник з історією» поєднав декілька цікавих складових: майстерність гончарного виробу, знахідку на території однієї з історичних місцевостей Києва, монетний скарб, захований, ймовірно у ХІХ столітті, монети одного з яскравих представників правлячих династій Європи ХVІІ століття. Це наглядний приклад того, як в одному непримітному музейному предметі можуть поєднатися часи, епохи, історичні події. Оце і є філософія історії…