Проект 2013 року “Музейний експонат місяця”

     Качанівка – палацовий ансамбль з присадибним парком – заснована у 1770-х рр. графом-фельдмаршалом П. О. Румянцевим-Задунайським (1725–1796). Розташована на південному сході Чернігівщини в Ічнянському районі на берегах річки Смош. У 1824 р. володіння Качанівкою переходить до дворянина, донатора-мецената, дійсного статського радника Григорія Степановича Тарновського від матері П. А. Почеки-Тарновської. Наступні два власники належали до роду Тарновських: історик права, громадський і культурно-освітній діяч В. В. Тарновський-старший (1810–1866) та громадський діяч, меценат і колекціонер В. В. Тарновський-молодший (1838–1899). Протягом трьох поколінь маєток був відомим культурним осередком, гуртував кращих представників творчої інтелігенції.

     Наприкінці ХІХ ст. його купує відомий колекціонер-меценат П. І. Харитоненко (1853 – 1914). Останнім власником була донька Павла Івановича – Олена. У 1918 р. садиба була націоналізована.

     Епоха розквіту садибного устрою життя ХІХ ст. яскраво проявилась у Чернігівському маєтку. У цей час на перше місце виходить спілкування, читання, спів, музичні концерти, театральні постановки та рукоділля у сімейному колі.

     Мода, особливо на бісерне вишивання, була актуальною протягом десятиліть. Конкуренція з продажу дрібних кольорових скляних намистинок існувала між провідними державами світу. Інтерес до бісеру згасав, щоб знову спалахнути. На XVIII ст. припадає новий розквіт бісерної справи.

     Захоплення цим матеріалом торкнулось усіх верств населення. Бісер і стеклярус використовувався під європейським впливом в оформленні інтер’єрів поміщицьких садиб, народному костюмі та предметах літургійного призначення. Зашивали суцільні площини за розробленими трафаретами, виконаними друкованим способом, котрі, як і бісер, надходили з-за кордону. Подекуди зустрічаються свідчення про місцеві розробки малюнків. Вишивали як кріпосні майстрині, так і господині, які особливо любили квіти.

      Сидіння дивану (185х75 см.) суцільно зашите дрібнесеньким, ймовірно «венеційським», різнокольоровим бісером. На 1 кв. см його припадає близько 8 десятків. Спочатку були вишиті орнаментальні елементи, а потім ніжно-сріблясте тло. Бісеринки викладені рядочками, на ребро, одна за одною, та пришиті до полотна за рахунком ниток.

      Напис до фото з архіву свідчить про приналежність дивану Софії Василівні Глинці, вродженої Тарновської (сестра В. В. Тарновського-молодшого). За спогадами А. А. Каплер, вона мешкала у Києві. Обірвалося її життя після подій 1917 року. У Києві проживала Тетяна, дочка В. В. Тарновського-молодшого, котру опікувала Софія Василівна.

      До колекції вишивка бісером надійшла у 1930 р., ймовірно з київських помешкань Тарновських.

      Нині пам’ятка опублікована у багатьох виданнях, зокрема в альбомі «Українська вишивка» (автор та упорядник Т. В. Кара-Васильєва, Київ, вид-во «Мистецтво», 1993р.), та альбомі «Музей українського народного декоративного мистецтва» (Київ, вид-во «Мистецтво», 2009 р.). У 2002 р. вишивка експонувалася на виставці у Чернігівському історичному музеї ім. В. В. Тарновського.